Перейти до вмісту

Сторінка:Федькович О. Вибір поезій (Вецляр, 1920).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Тай ухопив за одвірки:
 як солома все ся крушит,
Двері гримли серед хати, —
 аж набій тут в уха глушит.

Ей набою-ж ти зрадливий,
 ей набою голосненький!
З капітана кров ся ліє,
 впав капітан молоденький.
Впав, конає на мураві.
 кров кипяча трави росит,
А капітан кличе хлопців,
 тай, конає, тай їх просит:

„Як я, братя, вже загину,
 то зложіт мня на топори,
Занесіт мня, де найкрасше,
 занесіт мня в сині гори,
Там де люде не заходя,
 там де пташки не співают,
Там мене ви поховайте,
 най Ляхи мій гріб не знают.

„А мій топір золочений
 в Дністер-Дунай затопіте,
Нехай знают рускі люде,
 нехай знают рускі діти: