Тай ухопив за одвірки:
як солома все ся крушит,
Двері гримли серед хати, —
аж набій тут в уха глушит.
Ей набою-ж ти зрадливий,
ей набою голосненький!
З капітана кров ся ліє,
впав капітан молоденький.
Впав, конає на мураві.
кров кипяча трави росит,
А капітан кличе хлопців,
тай, конає, тай їх просит:
„Як я, братя, вже загину,
то зложіт мня на топори,
Занесіт мня, де найкрасше,
занесіт мня в сині гори,
Там де люде не заходя,
там де пташки не співают,
Там мене ви поховайте,
най Ляхи мій гріб не знают.
„А мій топір золочений
в Дністер-Дунай затопіте,
Нехай знают рускі люде,
нехай знают рускі діти:
