“Сиди, анї руш!” крикнув Іван.
Стара в плач. “А отсе”, каже, “я тобі мою донечку на тото дала, щоби ти так з нею обходив ся? Ох, головко моя нещаслива! ох дитино моя безталанна!”
Іван обернув ся до парубків: “Позвольте, братя, най вам одну казку скажу”.
“Просимо, просимо!” обізвали ся усїма.
Іван став розказувати за якихсь двох парубків товаришів, як вони одну дївку оба полюбили, як вони зза неї стріляли ся, як один пішов у опришки — геть геть розповів усю свою долю, нїби то він якої казки каже, а нарештї обернув ся до своєї тещі: “А що ви, нене, казали-б з такою жінкою учинити?” (що нїби на свого чоловіка стріляє).
“Я би такій жінцї казала від разу голову врубати, як тій гадинї, без суду, без права”.
Топорець лиш блиснув, а Оленина голова покотила ся по столї.
