та й справив на свою нагайку дротяну, що мабуть в два сяжнї жандарські. Мене неначе фебра потрясла.
Мій ґазда ухопив кріс на плечі, та вийшов з хати, мабуть на польованє, а донцї звелїв, аби менї розказала, що я маю до роботи.
Дївчина розказала менї, що треба, та й дала підвечіркувать, а сама сїла собі з якимсь шитячком у віконця, да так уже приязно шиє! Дивлюсь, а се ширинька тонка — тонесенька. Що шовком закине, так зараз золотом і обведе. А я як був дурний, так зараз кажу:
“Панночко-лебідочко, кому ви отсе таку ширинечку препишну шиєте? Мабуть…”
“Да я отсе братикови”, каже вона зачервонївшись, “оттам за рікою”. Та й глянула у віконце. Аж тут і мій ґазда на подвіря; вона шитячко в скриню!
По вечері звелїв менї ґазда в саду спати, щоб садовини пантрувать; от і пішов я у сад.
Нічка була тиха, та зорешлива, та тепла. Місяць розсипаєть ся над високими нашими горами, легінї щебечуть на сопілках, а дївчата приспівують по вишниках. Господи, як обгорнуть мене жалї та туга велика! Стала перед моєю душею і мати з поглядом її тихим та святим, і сестрички мої щирі і братик мій золотий… І забанував я на батечка свого… Піду — думаю собі — до Черемошу глибокого, да втоплюсь… А той Черемош зараз таки коло хутора, так і шумить, так і гуде!
Вийшов над Черемош, сїв собі на березї, сижу
