звичайно, — найчастійше вертаючи домів, — лучалось йому може бути сто разів, задержуватись якраз на отсім самім місци, уважно вдивлятись в ту справді пишну панораму і кождий раз майже чудуватись одному неясному і непонятному свому чувству. Непонятним холодом віяло на него все від сеї пишної панорами; духом німим і глухим повна була для него отся величава картина… дивувався він кождий раз свойому понурому і загадочному чувству і відкладав пояснення його, не довіряючи собі, на пізнійше.
Тепер нараз живо згадав він про отсі давнійші свої питання і роздумування, і показалось йому, що не припадково він нагадав тепер про них. Вже само те показалось йому незвичайним і чудним, що він на тім місци задержався, як колись, начеб йому і справді здавалось, що може про те саме думати тепер, що і передше, і тими самими колишніми темами і картинами заниматись, якими занимався… ще так недавно. Навіть ледви не смішно йому стало і рівночасно здавило грудь, аж заболіло. В якійсь безконечній глубині, надолі, десь там далеко під ногами, показалась йому тепер ціла отся минувшина, і давні думки, і давні задачі, і давні теми, і давні вражіння, і ціла отся панорама, і він сам, і усе, усе… Здавалось, він злітав кудись вгору і все щезло в очах його…
Коли зробив оден мимовільний рух рукою, він нараз почув в кулаку своїм стиснений двогривенник. Він отворив кулак, уважно подивився на монетку, розмахнувся і кинув її у воду; опісля обернувся і пішов домів. Йому здавалось, що він мов би ножицями відрізав себе сам від всіх і всего в отсю хвилю.
Він прийшов до себе вже над вечером, значить: переходив цілих шість годин. Куди і як ішов назад, нічого він з того не памятав. Роздягнувшись і цілий дрожачи мов зігнана коняка, він ляг на диван, натягнув на себе плащ і зараз таки заснув…
Він прокинувся в повні сумерки від страшного крику. Боже, що се за крик! Таких нелюдських звуків, такого биття, зойку, скреготу, сліз, побоїв і зневаг він ніколи ще не чув і не бачив. Він і виобразити не міг собі такого звірства, такої скажености. Переражений, припіднявся і сів на своїй постели, кождої хвилі омліваючи і мучачись. Але удари,
