зойки і зневаги ставали чимраз сильнійші. І ось, диво дивезне, він нараз розпізнав голос своєї господині.
Вона йойкала, пищала, заводила і дзявкала, поспішно, незвичайно скоро, випускаючи слова, так що і зрозуміти було годі, благаючи о щось, — очевидно о те, щоб її перестали бити, бо її безпощадно били на сходах. Голос бючого став так страшний від гніву і лютости, що вже тільки хрипів, але все таки і бючи говорив він щось-там, і також скоро, невиразно, поквапно та затинаючись.
Нараз Раскольніков задрожав як листок: він пізнав сей голос; се був голос Ілії Петровича. Ілія Петрович тут і бє господиню! Він бє її ногами, валить її головою о ступні, — се ясно, се чути по звуках, по зойках, по ударах! Що се таке, світ перевернувся, чи ще що? Чути було, як на всіх поверхах, на всіх сходах, збиралася товпа, озивались голоси, виклики, як сходили, стукали, тріскали дверми, збігались.
— Але за що-ж, за що-ж і як се можна! — повторяв він, направду думаючи, що він цілком помішався.
Та ні, він надто виразно чує!… Але, значить, і до него зараз прийдуть, коли так, „длятого, що… мабуть усе те із за того… зза вчерашнього… Господи!”
Він хотів запертися на засувку, однакож рука не піднялась… та і без ціли, не поможе! Страх як лід обложив його душу, замучив його, закочанив його.... Аж ось наконець увесь сей рветес, що продовжався навірно цілих десять мінут, став мало-помалу притихати. Господиня стогнала і охала, Ілія Петрович усе ще грозив і зневажав… Однакож вкінци, здається, і він затих; ось вже і не чути його; „справді пішов! Господи!” Ось відходить і господиня, усе ще стогнучи і плачучи… ось і двері у неї заперлися… Ось і товпа розходиться зі сходів по кватирах, — охають, спорять, перекликуються, то піднимаючи розмову до крику, то понижаючи до шепоту. Очевидно їх богато було; мало що не цілий дім збігся.
— Але, Боже, чи се все можливе! І чого то він приходив сюди!
Раскольніков в обезсиленню упав на диван, та не міг вже зажмурити очей; він перележав так з пів години, в такім терпінню, в такім прибиваючім, безграничнім страху, якого ніколи ще не зазнав. Втім яркий блеск освітив його
