вийдуть, щоби чим скорше, як лиш уступляться, і взятися за діло. Але за що-ж, за яке діло? — він тепер, начеб нарочно і забув.
— Господи! скажи Ти мені лиш одно: чи знають вони про все, чи ще не знають? Ану, як вже знають і тілько заставляються, дразнять поки лежу, а відтак нараз увійдуть і скажуть, що все давно вже звісне і що вони лиш так… Що-ж тепер чинити? Ось і забув як нароком; відразу забув, ще перед хвилиною памятав!
Він стояв серед кімнати і в убиваючій непевности оглядався довкола; підійшов до дверий, отворив, прислухувався; але се було не те. Нараз, мов би пригадавши, кинувся він до кута, де в обоях була діра, почав усе оглядати, запустив в діру руку, полапав, але і се не те. Він пішов до печі, отворив її і став порпати в попелі: кусочки окравків від штанів і шматки розірваної кишені так і валялись, як він їх тоді кинув, значить отже ніхто не заглядав! Тут нагадав він про шкарпетку, про котру Разумихін що лиш розповідав. Правда, ось вона на дивані лежить під покривалом, та вже до того затерлася і запачкалася з тої пори, що навірно Заметов нічого не міг доглянути.
— Ба, Заметов!… контора!… А чого-ж мене в контору кличуть? де завізвання? Ба!… я помішав, се тоді кликали! Я тоді також шкарпетку оглядав, а тепер… тепер я був хорий. А за чим Заметов заходив? Чого приводив його Разумихін?… — бурмотів він в ослабленню, сідаючи знову на диван. — Що-ж се? Чи мені усе ще маячиться, чи воно направду? Здається, направду… А, нагадав: втікати! чим скорше втікати, доконче, доконче втікати! Так… а куди? а де моє одіння? Черевиків нема! Забрали! Укрили! Розумію! А ось пальто — недобачили! Ось і гроші на столі, слава Богу! Ось і вексель… Я візьму гроші і втечу, і другу кватиру найму, вони не відшукають!… Ба, а поліція? Найдуть! Разумихін найде. Ліпше зовсім втікати… далеко… в Америку, і наплювати на них! І вексель взяти… він там пригодиться. Чого би ще взяти? Вони думають, що я хорий! Вони і не знають, що я ходити можу, хе, хе, хе!… Я по очах відгадав, що вони все знають! Тілько би зі сходів зійти! Ану, як у них там сторожа стоїть, поліцейники! Що се? дивись-но! А ось і пиво осталось, пів бутельки, холодне!
Він вхопив бутельку, в котрій ще оставалось пива на цілу
