шми, куди-ж? — в банкирську контору, де на отсім зуби зїли, — ні, я би змішався. А ви не змішаєтесь?
Раскольнікову знову страх захотілось „виставити язик”. Дрощ, час до часу, перебігала по його спині.
— Я би не так зробив, — почав він здалека. — Я би разів чотири, із всіх боків в кождий папір вдивляючись, і ось як став міняти: перечислив би першу тисячку, ось так взяв би ся за другу тисячу; став би її числити, дочислив би до середини, та й виймив би якунебудь пятьдесятку, та з нею до світла, та обернув би її, і знов до світла — чи не фальшива? „Я, бачите, боюсь; у мене родичка одна двайцять пять рублів таким чином оноді стратила”; і історію би тут розповів. А як став би третю тисячу лічити — „ні, позвольте: я, здається, там, у другій тисячці, сему сотку зле перечислив, сумнів бере”, та кинув би третю, та знову за другу, — та так би і усі пять. А як скінчив би, з пятої та з другої виймив би по папірку, та знову до світла, та знову підозріле, „перемініть, будьте ласкаві”, — та до семого поту конторщика би довів, так що він мене вже і не знав би як позбутись! Скінчив би усе наконець, пішов, двері би отворив — та ні, звиніть, знову вернувся би запитати про що-небудь, обяснення будьяке жадати, — ось я би як зробив!
— Фу, які ви страшні річи говорите! — сказав сміючися Заметов. — Тілько все те лиш так говорите, а на ділі певно спотикнулись би. Тут, я вам скажу, по мойому, не тілько нам з вами, але навіть втертому, очайдушному чоловікови за себе ручити годі. Та чого шукати — ось приклад таки ваш: звісну старуху убили. Адже-ж здається, очайдушна голова, серед білого дня на все небезпеченство поважився, одним чудом втік, — а руки ось все таки здрігнули: обікрасти не зумів, не видержав; по ділу видно…
Раскольніков немов би обидився.
— Видно! А ось піймайте но його, пійдіть тепер! — скрикнув він, злобно дразнячи Заметова.
— Що-ж, і піймають.
— Хто? ви? вам піймати? Набігаєтесь! Ось, бач, що у вас головне: чи тратить чоловік гроші або ні? Грошей, бачите, не було, а тут нараз тратити почне, — ну як же не він? Так вас ось тіцєнький мальчик в шори убере на тім, коли захочете!
— В тім то і діло, що вони всі так роблять, — відповів
