Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/203

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

го-ж ти лікар, пічни лічити від чого-небудь. Клянуся, не пожалуєш. У неї клявікорди стоять; я ось, ти знаєш, трошечки бренькаю; в мене там одна пісенька є, народня, тужненька: „Зальюсь слєзмі ґорючімі…” Вона такі любить, — ну, з пісеньки і почалось: а ти, бач, на фортепяні віртуоз, маестро, Рубінштайн… Кажу тобі, не пожалуєш!

— Та що, ти їй обітниці які робив? Женитись обіцяв, чи що?…

— Нічого, нічого, нічого такого нема! Та вона і не така зовсім; до неї було Чебаров…

— Ну, так кинь її!

— Та годі-ж так кинути!

— Та чому-ж годі?

— Ну, видиш, так якось годі, та тілько. Тут, брате, треба задобрювати.

— Та чого-ж ти до неї лестився?

— Та я зовсім не зводив, я може бути навіть сам зведений задля дурноти моєї, а їй навірно все одно буде, ти чи я, тілько би хто небудь біля неї сидів і зітхав. Тут, брате… Не можу я тобі се виразити, тут, — ну, ось ти математику гарно знаєш, і тепер ще занимаєшся, не випирайся… ну, зачни обясняти її інтеґральне числення, єй-Богу, не жартую, серіозно говорю, їй направду все одно буде: вона буде на тебе глядіти і зітхати, і так цілий рік зарядом. Я їй між иншим дуже довго, два дні з ряду про пруську палату вельмож говорив (бо про що-ж з нею говорити?), — лиш зітхала та пріла! Про любов тільки не заговорюй, — стидлива аж до корчів, — але вдавай, мов то не можеш відійти, — ну, і вистане. Вигідно страх; цілком як дома, — читай, сиди, лежи, пиши… Поцілувати навіть можна, з осторожністю…

— Та нащо мені вона?

— Ех, не можу я тобі розяснити ніяк! Бачиш: ви обоє цілком одно для одного сотворені! Я і передше про тебе думав… Адже-ж ти навірно тим скінчиш! Так чи не все одно тобі — скорше або пізнійше? Тут, брате, перина чоловіка раз-у-раз надить, — ех! та і не одна перина! Тут втягає; тут конець світови, якор, тихе пристанище, пупець землі, трехрибна основа світа, ессенція блинів, масних пирогів, вечірнього самовара, тихих зітхань і теплих кацабайок, нагрітих постелий, — ну, так ти начеб умер, а рівночасно ти живий, обі вигоди разом! Та, брате, до ката, я забалакався, пора спати! Слухай: я в ночі на часи прокидаюся,