ну і сходжу до него поглядіти. Тілько нічого, се байка, усе гарно. Не клопочися і ти особливо, а коли хоч, зайди також оден разок. Але як лиш що завважаєш, маячення, прикладом, або горячку, або що, зараз таки розбуди мене. Та втім, бути не може…
Засуячений і нахмурений прокинувся Разумихін на другий день в осьмій годині. Богато нових і непредвиджених сумнівів найшлося відразу у него сего ранку. Він і не представляв собі передше, що коли небудь так прокинеться. Він памятав до останніх подробиць усе вчерашнє і зрозумів, що з ним сталося щось не буденне, що він приняв в собі одно доси цілком незнане йому чувство, і не похоже на всі дотеперішні. Рівночасно же він бачив ясно, що мрія, котра загоріла в його голові, ніяк неможлива до здійснення, — так дуже неможлива, що йому навіть стало стидно її, і він чим скорше перейшов до других, більше повседневних клопотів і сумнівів, котрі остались йому в спадщині після „треклятого вчерашнього дня”.
Найстрашнійшою згадкою його було те, як він показався вчера „низьким і мерзеним”, не лиш для того одного, що був пяний, а для того, що з глупо-поспішної ревности наговорив перед дівчиною, хіснуючись її положенням, на її жениха, не знаючи не тільки їх взаємин між собою, відносин і зобовязань, але навіть і чоловіка того не знаючи порядно. Та і яке право мав він судити про него так нагально і легкодушно? І хто кликав його на суддю! І чи може така дівчина як Евдокія Романівна — віддаватись негідному чоловікови за гроші? Навірно отже і він має свої достоїнства. Господа? Та з відки-ж він в самім ділі міг знати, що се така господа? Адже він приготовляє їм кватиру… Фу, як се все низько! І яке там оправдання, що він був пяний? Дурна вимівка, котра ще більше його понижає! „В вині — правда” і правда ось вся і висказалась, значить висказалось „усе болото його зависного, грубого серця!” І чи дозволена хоч трохи така мрія йому, Разумихіну? Хто він в порівнанню до такої дівчини, — він, пяний гуляка і вчерашній чванько? „Хіба-ж можливе таке цинічне і смішне порівнання?”
Разумихін очайдушно спаленів при отсій думці і зараз, мов нароком, таки в тую саму хвилю ясно пригадалось йому, як він говорив їм вчера, стоячи на сходах, що господи-
