Перейти до вмісту

Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/211

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

хоч і не знаю, хто з них кого погубив би: чи він її, чи вона його? — заключила Пульхерія Александрівна; відтак осторожно запиняючись і безнастанно споглядаючи на Дуню, що було тій очевидячки неприємно, стала знов розпитувати про вчерашню сцену між Родем і Лужином. Отся подія, як видно, непокоїла її більш всего і доводила до страху і дрощів. Разумихін розповів усе наново, в подрібности, але на сей раз додав і своє заключення; він просто обвинив Родя про нарошне, придумане зобидження Петра Петровича, на сей раз дуже мало звиняючи його слабістю.

— Він ще перед слабістю на се рішився, — додав він.

— Я також так думаю, — сказала Пульхерія Александрівна, з прибитим видом. Але її дуже вразило, що про Петра Петровича Разумихін виразився на сей раз так осторожно і навіть будьтоби і з поважанням. Поразило се і Евдокію Романівну.

— Так ви ось якої думки про Петра Петровича? — не втерпіла не спитати Пульхерія Александрівна.

— Про будучого мужа вашої доньки я і не можу бути иншої думки, — твердо і з горячю відповів Разумихін, — і не з самої низької чемности се говорю, а длятого, длятого… ну хоч лиш длятого, що Евдокія Романівна сама, добровільно зволила вибрати сего чоловіка. Коли-ж я так понизив його вчера, то се тому, що вчера я був препогано пяний і ще… божевільний; так, божевільний, без голови, з розуму зійшов, цілковито… і сьогодня стидаюся сего!…

Він почервонів і замовк. Евдокія Романівна запалала, все-ж таки не перервала мовчанки. Вона не вимовила ні одного слова з тої пори, як лиш заговорили про Лужина.

А тимчасом Пульхерія Александрівна без її піддержки очевидячки находилась в нерішимости. Наконець, загикуючись і безнастанно споглядаючи на дочку, сказала, що її незвичайно занимає тепер одна обставина.

— Бачите, Дмитре Прокопичу, — почала вона… — я буду цілком отверта з Дмитро Прокопичем, Дунечко?

— Розуміється, матусю, — осміляючи відповіла Евдокія Романівна.

— Ось в чім діло,  заговорила тая поквапно, мовби з неї гору зняли позволенням висказати своє горе. — Сьогодня, дуже рано, ми дістали від Петра Петровича карточку, в відповідь на наше вчерашнє повідомлення про приїзд. Бачите,