Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/221

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

про себе Раскольніков, з підлоба споглядаючи на матір і сестру.

Пульхерія Александрівна, дійсно, чим більше мовчала, тим більше ставала несмілою.

— Коли їх не бачив, то здається я любив їх, — блиснуло в його голові.

— Знаєш, Родю, Марта Петрівна умерла! — нараз вирвалась Пульхерія Александрівна.

— Яка се Марта Петрівна?

— Ах, Боже мій, та Марта Петрівна Свидригайлова! Я ще так богато про неї тобі писала.

— А-а-а, так, памятаю… так умерла? Ах, в самій річи? — нараз стрепенувся він, мов би прокинувся із сну. — Невже-ж умерла? На яку-ж слабість?

— Представ собі, напрасною смертю! — поквапилась Пульхерія Александрівна, осмілена його цікавістю, — і якраз в ту саму пору, коли я тоді лист до тебе вислала, в той самий навіть день! Подумай, сей страшний чоловік, здається, і був причиною її смерти. Говорять, він її страшенно побив!

— То вони так жили? — запитав він, звертаючись до сестри.

— Ні, противно навіть. З нею він завсігди був дуже терпеливий, навіть ввічливий. В многих разах він аж надто був податливий для неї, цілих сім літ.... Якось відразу стратив терпеливість.

— Виходить отже, він зовсім не такий страшний, коли сім літ кріпився? Ти, Дунечко, здається, його оправдуєш?

— Ні, ні, се страшний чоловік! Страшнійшого я нічого і подумати собі не можу, — ледви не здрігаючись відповіла Дуня, нахмурила брови і задумалась.

— Лучилось се у них ранком, — продовжала спішачись Пульхерія Александрівна. — Після того вона зараз веліла запрягати коні, щоби зараз по обіді їхати до міста, бо при таких нагодах їздила вона все до міста; їла за обідом, говорять, з великою жадобою…

— Побита, бачите?

— У неї впрочім і завсігди була отся… привичка, і як тільки пообідала, щоб не запізнитись їхати, таки зараз пішла до купелі… Бачиш, вона якось-то там лічилась купанням; у них там став холодний є, і вона купалася в нім