Мармеладов, встаючи з простягненою вперед рукою, в справдішнім одушевленню, начеб тілько і дожидав сих слів. — Пощо жалувати, говориш ти? Так! мене жалувати нізащо! Мене розпяти годилось би, розпяти на хресті, а не жалувати! Але розіпни, суддя, розіпни і розпнявши пожалуй його! І тоді я сам до тебе піду на розпяття, бо не радости жажду я а журби і сліз… Чи думаєш ти, шинкарю, що отся фляшка твоя мені на роскіш пішла? Журби, журби шукав я на дні її, журби, горя і сліз, і випив і найшов; а пожалує нас Той, Хто всіх пожалував і Хто всіх і вся розумів, Він Єдиний, Він і Суддя. Прийде в той день і запитає: „А де донька, що мачусі злій і сухітниці, що дітям чужим малоліткам себе віддала? Де донька, що батька свого земного, пяницю-непотріба, не зражаючись його звірством, пожалувала?“ І скаже: „Прийди! Я вже простив тебе раз… простив тебе раз. Прощаються же і тепер гріхи твої многі, за те, що ти полюбила дуже…” І простить мою Зоню, простить, я вже знаю, що простить… Я отсе тоді, як у неї був, в моїм серці відчув!… І всіх розсудить і простить, і добрих і злих, і премудрих і смирних… І коли вже покінчить над всіми, тоді возглаголе і нам: „Виходіть, скаже, і ви! Виходіть пяненькі, виходіть слабенькі, виходіть безсоромники!” І ми вийдемо всі, не соромлячись, і станемо. І скаже: „Безрога ви! звірячої подоби і з її пятном; але приходіть і ви”. І промовлять премудрі, возглаголять розумні: „Господи, пощо сих принимаєш?” І скаже: „На те їх принимаю, премудрії, на те принимаю розумнії, що ні один з них сам не вважав себе гідним того…” і простягне до нас руки свої і ми припадемо… і заплачемо… і усе зрозуміємо. Тоді всі зрозуміють… Всі порозуміють… і Катерина Іванівна… і вона зрозуміє… Господи, нехай прийде царство Твоє!
І він опустився на лавку, знеможений і обезсилений ні на кого не глядячи, мов би забув, що робилось кругом него, і глубоко задумавшись. Слова його зробили деяке вражіння; на мінуту запанувала мовчанка, але хутко роздались давнійший сміх і наруги:
— Розсипався!
— Набрехав!
— Чиновник!
І сему подібне і сему подібне.
— Ходімо, пане, — сказав нараз Мармеладов, піднимаю-
