як жертва? Адже предкладаючи мойому предметови втікати зі мною в Америку, або в Швайцарію, я може бути найчеснійші заміри при тім мав, та ще думав спільне щастя оснувати!… Розум, бачите, страсти служить; я, признайте, ще більше себе самого губив, або-ж не так!…
— Та зовсім не в тім діло, — з відразою перебив Раскольніков, — цілком по просту: ви противні, чи ви винні чи не винні, ну, і з вами і знатись не хочуть, і гонять вас, і забирайтесь!…
Свидригайлов нараз зареготався.
— Однакож ви… однакож вас не заманиш! — промовив він, сміючись з цілого серця. — Я було думав хитро підібратись, та ні, ви якраз на саму сущу точку станули!
— Та ви і в отсю хвилю не перестаєте хитрити.
— Так що-ж? Так що-ж? — повтаряв Свидригайлов, сміючись на всі заставки. — Адже се чесна війна, війна як слід, і зовсім дозволена хитрість!… Все-ж таки ви мене перебили: так чи так, впевняю ще раз: ніяких неприємностей не було би, колиб припадком в саду Марта Петрівна…
— Марту ось Петрівну ви також, говорять, звели зі світа? — грубо перебив Раскольніков.
— А ви і про те чули? Та втім, як і не чути!… Ну, що дотикається сего вашого питання, то справді не знаю, як вам сказати, хоч моє сумління дотично сего зовсім а зовсім спокійне. Та не думайте, щоб я боявся чогонебудь там такого; усе те переведене було в повнім порядку і з найбільшою точністю: лікарське слідство виказало апоплєксію, котра пішла від купання зараз після ситого обіду, з випитою майже цілою бутилькою вина, тай нічого иншого і виказати воно не могло… Ні, пане, я от що про себе думав якийсь час, ось іменно в дорозі, в ваґоні сидячи: чи не причинився я до всего того… нещастям яким небудь, або роздразненням моральним, або чим иншим подібним? Однакож прийшов до переконання, що і сего ніяким світом бути не могло.
Раскольніков засміявся.
— Охота-ж так непокоїтись!
— Та ви чого смієтесь? Ви розважте; я ударив всего лиш два рази прутиком, навіть знаків не було… Не думайте, ради Бога, що я цинік; та я сам докладно знаю, як се мерзко з моєї сторони, ну і так дальше, але я також докладно знаю, що Марта Петрівна аж і рада була сій моїй, так
