дуже можу не любити кого небудь із ваших домашних. Претендуючи на щастя вашої руки, не можу рівночасно принимати на себе обовязків незгідних…
— Ах, оставте всю ту уразливість, Петре Петровичу, — з чувством перебила Дуня, — і будьте тим розумним і благородним чоловіком, за якого я вас завсігди уважала і уважати хочу. Я вам дала велику обітницю, я ваша суджена; спустіться-ж на мене в отсій справі, і повірте, я в силі буду розсудити безпристрастно. Те, що я беру на себе ролю судді, се така сама несподіванка для мого брата, як і для вас. Коли я його призвала сегодня, по вашім листі, щоб доконче прийшов на ваші сходини, я нічого йому не сказала про мої заміри. Порозумійте, що коли ви не помиритесь, то я приневолена вибирати між вами: або ви, або він. Так стояло питання і з вашої і з його сторони. Я не хочу і не повинна помилятись в виборі. Для вас я повинна зірвати з братом; для брата я повинна зірвати з вами. Я хочу і можу довідатись тепер навірно: чи брат він мені? А про вас: чи дорога я вам, чи ціните ви мене, чи муж ви мені?
— Евдокіє Романівно, — скривившись, виголосив Лужин, — ваші слова надто много значучі для мене, скажу більше, навіть обидні, в виду того становища, котре я маю честь занимати в відношенню до вас. Не говорячи вже ні слова про обидне і дивне поставлення на одну дошку мене і… зарозумілого молодця, словами вашими ви допускаєте можливість нарушення даної мені обітниці. Ви говорите: „або ви, або він?”, значить, тим самим показуєте мені, як небогато я для вас значу… Я не можу сего допустити при відносинах і… обовязках, істнуючих між нами.
— Як! — спалахнула Дуня — я ставлю ваш інтерес рядом зі всім, що до сеї пори було мені дороге в життю, що до сеї пори становило все моє життя, і ось ви обиджаєтесь за те, що я даю вам мало ціни!
Раскольніков мовчаливо і злобно усміхнувся, Разумихіна цілого потрясло; однак Петро Петрович не приняв відправи; противно з кождим словом ставав він чим раз більше навязчивим, начеб доходив до смаку.
— Любов до будучого товариша життя, до мужа, повинна перевисшати любов до брата, — виголосив він сентенційно, — а на кождий припадок, я не можу стояти на одній дошці… Хотяй я і наставав перше, що в присутности
