— Даруйте, пане, — дрожачи від злости відповів Лужин, — В листі моїм я розписався про ваші прикмети і поступки єдино виповняючи просьбу вашої сестри і матері описати їм: як я вас найшов, і яке ви на мене зробили вражіння? Що же дотикається до написаного в моїм листі, то найдіть хоч стрічку несправедливу, то є, що ви не протратили грошей і що в тій родині, хоч би і нещасливій, нема недостойних осіб.
— А по мойому, так ви, зі всіми вашими достоїнствами, не стоїте мізинного пальця сеї нещасної дівчини, на котру каменем кидаєте.
— Так отже ви рішились би і впровадити її в товариство вашої матері і сестри?
— Я се вже і вчинив, коли вам хочеться знати. Я посадив її сьогодня рядом з матусею і Дунечкою.
— Родю! — закричала Пульхерія Александрівна.
Дунечка почервоніла; Разумихін підняв брови. Лужин глумливо і гордо усміхався.
— Самі зволите бачити, Евдокіє Романівно, — сказав він, — чи можлива тут згода? Сподіюся тепер, що справа отся скінчена і розяснена раз на завсігди. А я віддалюся, щоби не перешкаджати дальшій приємности родинного побачення і повіренню секретів (він встав з крісла і взяв капелюх). Але відходячи, осмілюсь завважати, що на будуче сподіюсь бути увільненим від подібних стріч і, так сказати, компромісів. Вас же особливо буду просити, многоповажана пані, Пульхеріє Александрівно, не зачинати більше розмов на ту саму тему, тим більше, що і лист мій був адресований до вас, а не до кого иншого.
Пульхерія Александрівна трохи обидилась.
— Якось се ви вже зовсім нас у власть свою берете, Петре Петровичу. — Дуня вам розповіла причину, длячого не виконане ваше бажання: вона мала добрі заміри. Та і пишете ви до мене, мов би приказували. Або-ж нам кожде бажання ваше за приказ уважати? А я так вам противно скажу, що вам слід би тепер для нас особливо бути ввічливим і поблажливим, бо ми усе покинули і, довіряючи вам, сюди приїхали, отже і без того вже майже в ваших руках находимось.
— Се не зовсім справедливо, Пульхеріє Александрівно, і особливо в отсю хвилю, коли вже знаєте про записані Мар-
