трівога не сходила з її лиця. Пульхерія Александрівна несміло на неї споглядала; тілько три тисячі її очевидячки успокоювали.
Через чверть години всі були в незвичайно оживленій розмові. Навіть Раскольніков, хоч і не розмовляв, то якийсь час уважно слухав. Перед вів Разумихін.
— І чого, чого вам відїзджати! — з упоєнням розливався він одушевленою бесідою. — І що ви будете робити в дрантивім місточку? А головне, ви тут всі разом, одно другому потрібні, вже як потрібні, — порозумійте мене! Ну, хоч якийсь час… А мене прийміть між приятелів, в спілку, і вже впевняю, що зложимо славне предприємство. Слухайте, я вам в подрібностях се все розтолкую, — цілий проєкт! У мене ще нині рано, коли нічого ще не лучилось, в голові вже блискало… ось в чім діло: Є у мене дядько (я вас познайомлю, прегарний і сердечний старовина!), а в отсего дядька є тисяча рублів капіталу, а сам живе з пенсії і не потребує. Другий рік, як він пристає до мене, щоби я взяв у него отсю тисячку, а йому щоб по шість від ста платив. Я штуку бачу: йому попросту хочеться мені помочи; але торік мені не треба було, а сего року я лиш приїзду його дожидав і рішився взяти. Длятого ви дайте другу тисячку із ваших трох, і от і досить на перший початок, ось ми і звяжемося спілкою. Що-ж ми робити будемо?
Тут Разумихін взявся розвивати свій проєкт і богато толкував про те, як майже всі наші книгарні і видавці мало знають толку в своїм товарі, а длятого звичайно зле на своїх виданнях виходять, коли тимчасом порядні видання загалом розходяться і дають процент, іноді значний. Про таку то діяльність видавця і маячив Разумихін, котрий вже два роки трудився по других і не зле знав три европейські мови, мимо того, що перед шістьма днями сказав було Раскольнікову, що в німецькім „швах”, з цілею уговорити його, щоб взяв на себе половину перевідної роботи і три рублі задатку. І він тоді сказав неправду і Раскольніков знав, що він говорить неправду.
— Нащо-ж, на що-ж нам свого пускатись, коли у нас одно з найголовнійших средств найшлося — власні гроші? — горячився Разумихін. — Розуміється, труду треба буде не мало, але ми будемо трудитись, ви, Евдокіє Романівно, я, Родіон… деякі видання дають тепер славний процент! А
