Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/325

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
V.

Коли на другий день рано, рівно в одинайцятій годині Раскольніков увійшов в дім …го квартала поліції, в відділ урядника слідчих справ, і попросив дати знати про себе Порфірови Петровичу, то він навіть здивувався тому, як довго не принимали його; уплило що найменше десять хвилин, заки його позвали. А по його обчисленню повинні би були, здається, таки зараз на него і накинутись. Тимчасом він стояв в почекальни, попри него ходили і переходили люде, котрим, як було видно, ніякого до него не було діла. В сусідній кімнаті, що подобала на канцелярію, сиділо і писало кількох писарів, і очевидно було, що ніхто з них не мав навіть поняття: хто і що таке Раскольніков?

Неспокійним і недовірчивим поглядом слідив він довкола себе заглядаючи: чи нема коло него хоч одного тайного погляду, щоб пильнував його, назначеного його стерегти, щоб він куди не утік? Але нічого подібного не було: він бачив тільки самі канцелярські, злегка заклопотані обличчя, потім ще якихсь людей, і нікому тут не було до него ніякої потреби, хоч ішов би він таки зараз на всі чотири сторони світа. Чим раз твердше і твердше укріплялась в нім думка, що коли би дійсно онтой загадочний вчерашній чоловік, онта сновида, що виринула з під землі, усе знав і все бачив, — так чи дали би йому, Раскольнікову, так стояти тепер і спокійно ждати? І невже-ж чекали би його тут, до одинайцятої години, поки йому самому ласкаво схочеться завитати? Виходило, що або той чоловік ще нічого не доніс, або… або по просту він нічого також не знає і сам, своїми очима, нічого не бачив (та і як він міг бачити?) — отже усе те вчерашнє, що лучилося з ним, Раскольніковом, знов таки було зморою, привидом, перебільшеним від роздразненої і хорої уяви його. Отсей здогад ще навіть вчера в часі найсильнійших тревог і розпуки, почав укріплятись в нім.

Передумавши усе те тепер і готовлячись до нового бою, він почув нараз, що дрожить, — і навіть обрушення закипіло в нім при думці, що він дрожить зі страху перед ненависним Порфіром Петровичем. Найбільш відражаючим було для него стрітитись з отсим чоловіком знову: він ненавидів його без міри, безконечно, і навіть боявся, щоб своєю ненави-