— Настко, вийди, ради Бога; ось твої три копійки, тілько, змилуйся, виходи чим скорше!
Лист дрожав в його руках; він не хотів розпечатувати при ній; йому хотілось остатись самому з отсим листом. Коли Настка вийшла, він скоро підніс його до уст і поцілував; потім довго ще вдивлювався в письмо адреси, в знакоме і миле йому дрібне і скісне письмо його матері, що вчила його колись було читати і писати. Він не спішився; він аж немов би боявся чогось. Наконець розпечатав; лист був великий, важив з два лоти; два спорі почтові аркуші були дрібненько-дрібненько записані.
„Милий мій Родю, — писала мати, — ось вже більш двох місяців, як я не розмовляла з тобою писемно, від чого сама страдала і навіть не одну нічку не спала, роздумуючи. Але сподіюсь, ти не прогнівався на мене за поневольне моє мовчання. Ти знаєш, як я люблю тебе; ти оден у нас, у мене і у Дунечки, ти наше все, вся надія, упованіє наше. Що було зі мною, коли я довідалась, що ти вже від кількох місяців покинув університет, не маючи чим удержати себе, і що потратив лєкції і инші средства свої! Чим могла я з моїми стодвайцять рублями річної пенсії помогти тобі?
„Пятнайцять рублів, котрі я післала тобі перед чотирма місяцями, я позичила, як ти і сам знаєш, на застав сеї-ж пенсії, у тутешнього нашого купця Василя Івановича Вахрушина. Він добрий чоловік і був ще приятелем твого батька. Але давши йому право на відібрання за мене пенсії, я мусіла дожидати, поки виплатиться довг, а се що-лиш тепер наступило, так що я нічого не могла за весь той час тобі післати, Однак тепер, славити Бога, я можу тобі ще дещо вислати, та і загалом ми можемо аж тепер похвалитись щастям, про що я і спішу повідомити тебе. І так перше, чи відгадав би ти, милий Родю, що сестра, твоя ось вже півтора місяця як жиє зі мною, і ми вже більше не розлучимось і на будуче. Слава Тобі Господи, скінчились її муки; але розповім тобі усе по порядку, щоб ти довідався, як усе було, і що ми від тебе до сеї пори скривали.
„Коли ти писав мені, два місяці тому назад, що чув від когось там, що Дуня терпить чимало від грубости в домі Свидригайлових, і питав мене за докладними обясненнями, — що могла я тоді написасти тобі в відповідь? Колиб я написата тобі всю правду, то ти певно кинув би усе і бодай пішки, а
