правильну облогу і спершу паралельку відкриває, так куди, говорять, урадувались і успокоїлись розумні отсі люде, добродію: по крайности на два місяці, значить, діло затягнулось, бо коли-ж там правильною облогою візьмуть! Знову смієтесь, знову не вірите? Воно, нічого казати, і годі відмовити вам слушности, правда і по вашій стороні, добродію! Се самі лиш одиничні случаї, признаю сам; наведений мною случай справді одиничний, пане! Та тільки, бачите, на що при отсім, сердечний Родіоне Романовичу, памятати треба: адже-ж загального случаю, друже, такого случаю, на котрий всі юридичні форми і правила приміряні і з котрого вони виснувані і в книжки записані, зовсім нема, голубчику, вже для того самого, що кожда справа, кождий, хоч би приміром проступок, як тілько він лучиться, таки зараз і переміняється в цілковито одиничний случай; та ще иноді в який: так таки ні на що давнійше не похожий, пане. Страх, які комічні попадаються иноді случаї в отсім роді, бачите. Та остав я иншого, знаєте такого чоловічка цілком самого: не бери я його і не турбуй, тільки нехай він знає кожду годину і кожду мінуту, або бодай, підозріває, що я усе знаю, усі подробиці, і день і ніч сліджу за ним, невсипущо його пильную, і будь він у мене свідомо під вічним підозрінням і страхом, так божуся вам, йому голова закрутиться, сам прийде, єй-Богу, та иноді ще й начинить щось таке, що вже на два рази два походити буде, так сказати, математичний вид мати-ме — воно і приємно, пане Се і з мужиком сиволапим може лучитись, а вже з нашим братом, з сучасно-розумним чоловіком, та ще в звісний бік розвиненим, тим паче. Тому то, голубчику, дуже важна штука поняти, в котрий бік розвинений чоловік. А нерви, батечку, нерви, серденько моє, ви їх ось так і забули, друже! адже усе те нині хоре та дрантиве та роздразнене!… А жовчі, знаєте, жовчі в них у всіх скілько! А все те, я вам скажу, при нагоді свого рода копальня, добродію! і яка мені в тім турбота, що він не звязаний ходить по божому світі! Та нехай, нехай собі погуляє до часу, нехай; адже-ж я і без того знаю, що він моя пташина і нікуди не відлетить від мене! Та і куди йому втікати, хе-хе! За границю може? За границю Поляк втече, а не він, тим менше, що я пильную, та і міри предприняв. В глубину краю втече може? Але-ж там мужики жиють, настоящі, споконвічні Русаки; так отже сучасно, бачите, розвитий чоловік рад-
