чистійша… і певнійша! Не так би легко тепер мене відправили! Се людці такого складу, що навірно уважали би за повинність звернути в случаю відправи і подарунки і гроші, а звертати все те, розуміється, було би не легко і жаль! Та і сумління драпало би: як, мовляв, так відразу прогнати чоловіка, котрий доси був так щедрий і ввічливий?… Гм! Стрілив бика!
І заскреготавши ще раз зубами, Петро Петрович назвав себе таки зараз дурнем, — про себе, розуміється.
Прийшовши до сего заключення, він вернувся домів двічи лютійший, і більш розярений, чим вийшов. Приготовлення до поминків в кімнаті Катерини Іванівни знадили почасти його цікавість. Він дещо і вчера ще чув про сі поминки; навіть виділось йому, начеб і його запрошували; але за своїми клопотами, він все те друге перепустив без уваги.
Коли поспішив розвідатись у пані Ліппевексель, що заходилась в неприсутности Катерини Іванівни (котра пішла на кладовище) коло приготовлення стола, він довідався, що поминки будуть торжественні, що запрошені майже всі сусіди, між ними навіть і незнакомі покійникови, що запрошений аж сам Андрій Семенович Лебезятніков, мимо його звади з Катериною Іванівною, і наконець він сам, Петро Петрович, не тільки запрошений, але його навіть дожидають з великою нетерплячкою, тому що він майже найважнійший гість із всіх сусідів.
Сама Амалія Іванівна запрошена була також з великим притиском, мимо всіх давнійших неприємностей, тому отже господинила і заходилась тепер, находячи в тім трохи чи не роскіш, а надто була уся виряджена, хоч і в жалібні, але самі, шовкові убори, вимускана і викрашена, і гордилась тим. Всі ті факти і відомости подали Петрови Петровичеви одну гадку; і він перейшов в свою кімнату, значить в кімнату Андрія Семеновича Лебезятнікова, в деякій задумчивости. Діло в тім, що він довідався також, що до запрошених належить і Раскольніков.
Андрій Семенович сидів чогось там цілий сей поранок дома. З отсим добродієм у Петра Петровича витворились якісь особливші, хоч почасти і природні відносини: Петро Петрович погорджував ним і ненавидів його майже аж над міру і то ледви не з того самого дня як у него поселився, хоч рівночасно якось ніби потрохи боявся його. Він спровадився
