звязей хоч трохи значнійших, навіть в своїм кружку, а тільки чув дещо з третих рук; мало того: і діла ось свого, пропаґанди, мабуть також не знає як слід, бо надто вже легко збивається, і що вже куди йому бути небезпечним!
Також згадаємо мимоходом, що Петро Петрович за отсего півтора тижня радо принимав (особливо в початку) від Андрія Семеновича аж і дуже дивні похвали, то є не перечив, приміром, і промовчував, коли Андрій Семенович приписував йому готовість помагати будучому і скорому утворенню „нової комуни” денебудь на Міщанській вулиці; або, приміром, не перешкаджати Дунечці, коли тій, хоч би в першім місяці після вінчання, захочеся приняти собі любовника; або не хрестити своїх будучих дітей і т. д., і т. д. — саме в тім роді. Петро Петрович, по свойому звичаєви не випирався отсих приписуваних йому прикмет і позволяв хвалити себе навіть в такий спосіб, — до тої степени приємна була йому кожда похвала.
Петро Петрович, розмінявши для якихсь там причин сего поранку кілька пяти-процентових акцій, сидів за столом і перечисляв пачки банкнотів. Андрій Семенович, у котрого ніколи майже не бувало грошей, ходив по кімнаті і удавав сам перед собою, будьто глядів на ті пачки рівнодушно і навіть з легковаженням. Петро Петрович нізащо би, приміром, не повірив, що і справді Андрій Семенович може глядіти на такі гроші рівнодушно. Андрій Семенович знову, зі своєї сторони, з прикрістю догадувався, що воно в самім ділі Петро Петрович може бути спосібний про него так думати, та аж і рад, що може поскоботати і подразнити свого молодого приятеля розложеними пачками банкових білетів, нагадуючи йому його бідноту і всю істнуючу ніби то між ними обома ріжницю.
Він находив його на сей раз як ще ніколи незносним і неуважливим, мимо того, що він, Андрій Семенович, пустився було розвивати перед ним свою улюблену тему про заведення нової, окремої „комуни”. Короткі перечення і уваги, що виривались у Петра Петровича в перестанках між стуканням пальцями об стіл при численню, заносили найвиразнійшою і з заміром неввічливою насмішкою.
Все-ж таки „гуманний” Андрій Семенович приписував настрій духа Петра Петровича вражінню, яке зробив на него вчерашній розрив з Дунею, і палав бажанням чим скорше за-
