Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/369

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

воримо про діти опісля, а тепер займімося рогами! Признаюся вам, се мій слабий пункт. Се погане, гузарське, пушкинське вираження навіть неможливе в будучім лексіконі. Та і що таке роги? О, яке заблудження! Які роги? Нащо роги? Що за недорічність! Противно, в горожанськім, бачите, подружжю їх і не буде! Роги, се лиш природний наслідок кождого законного подружжа, так сказати, поправка його, протест, так що в отсім змислі вони навіть ні трохи не понижають… І як я колинебудь, — припустім недорічність, — жити-му в законнім подружжю, — то я аж рад буду вашим треклятим рогам; я тоді скажу жені моїй: „душечко моя, до сеї пори я лиш любив тебе, а тепер я тебе поважаю, бо ти зуміла протестувати!” Ви смієтесь? Се тому, що ви не в силі відірватись від упереджень! Нехай кат бере, адже я розумію, в чім іменно неприємність, як ошукають в законнім подружжю: а все-ж таки се тільки підлий наслідок підлого факту, де унижені обі сторони. Коли-ж роги приправляються явно, як в горожанськім подружжю, тоді вже їх нема, вони неможливі, і тратять навіть назву рогів. Противно, жінка ваша докаже вам лиш, як вона вас поважає, що держить вас за неспосібного супротивитись її щастю, і настілько розвитим, щоб не мститись на ній за нового мужа. Чорт візьми, я иноді представляю собі, що колиб мене ви дали замуж, тьфу! колиб я оженився (чи по горожанськи, чи по законному, все одно), я би здається, сам привів до жени любовника, наколиб вона довго його не заводила; „серденько моє”, сказав би я до неї, „я тебе люблю, тільки ще крім того бажаю, щоб ти мене поважала — ось тобі, маєш!” Чи не добре, чи не добре я говорю?…

Петро Петрович кихикав слухаючи, однак без особлившого жару. Він навіть мало і слухав. Він дійсно щось обдумував инше, та аж і Лебезятніков наконець се завважав. Петро Петрович був навіть неспокійний, потирав руки, задумувався. Усе те Андрій Семенович опісля пригадав і порозумів…

 
II.

Трудно було би докладно означити причини, в наслідок котрих в розстроєній голові Катерини Іванівни зародилась ідея сих недорічних поминок. Дійсно, на них викинені були