і чи давали йому ліссабонського?” Старичок не відповів і довго не міг поняти, про що його питають, хоч сусіди для сміху аж почали його штовхати. Він лиш озирався кругом, роззявивши рот, чим ще більше піддув загальну веселість.
— От який дурень! Глядіть, глядіть! І нащо його привели? А що тикається Петра Петровича, то я завсігди була його певна, — продовжала Катерина Іванівна Раскольнікову, — і вже, нічого й казати, він не похожий, — різко і голосно і з незвичайно строгим видом звернулась вона до Амалії Іванівни, від чого тая аж наполохалась — не похожий на тих ваших смішних шлєпохвостниць, котрих у таточка в кухарки на кухню не взяли би, а покійник-муж вже, розуміється, їм би честь зробив, принимаючи їх, і то хіба тільки задля невичерпаної своєї доброти.
— Так, так, паночку, любив випити, бачите; се любили, наливали иноді! — крикнув нараз відставний провіянтський, випорожнюючи дванайцяту чарку горівки.
— Покійник муж дійсно мав тую слабість і се всім звісно, — так і чіпилась зараз його Катерина Іванівна, — та все-ж таки се був чоловік добрий і благородний, що любив і почитав родину свою; одно лихо, що в доброті своїй надто довірявся ріжним ледачим людям і вже Бог знає, з ким він не пив, з тими, котрі навіть половини його не були варті. Представте собі, Родіоне Романовичу, в кишени його медівничного когутика найшли: пянесенький іде, а на дітей памятає.
— Когутика? Ви зволили сказали: ко-гу-ти-ка? — крикнув провіянтський добродій.
Катерина Іванівна не удостоїла його відповіди. Вона про щось задумалась і зітхнула.
— Ось ви навірно думаєте, як і всі, що я з ним надто строга була, — говорила вона дальше, звертаючись до Раскольнікова. — А таки воно не так! Він мене поважав, він мене дуже, дуже поважав! Доброї душі був чоловік! І так його жаль робилось нераз! Сидить, бувало, глядить на мене із кута, так жаль зробиться його, хотілось би приласкати, а потім і думаєш про себе: „приласкаєш, а він знову напється”, лиш строгістю потрохи і повздержати мож було.
— Так, паночку, бували иноді тучі і громи, бували нераз, — заревів знову провіянтський і влив в себе ще чарку горівки.
