з часом ти можеш бути товаришем а навіть спільником Петра Петровича в його адвокатських заняттях, тим більше, що ти сам на юридичнім факультеті. Я, Родю, з нею погоджуюсь і поділяю всі її пляни і надії, видячи в них повну правдоподібність; і мимо теперішнього, — легко понятного, — отяганяся Петра Петровича (аджеж він тебе ще не знає), Дуня твердо переконана, що достигне всего своїм добрим впливом на будучого свого чоловіка, і сего вона певна. Нічого й казати, ми стереглися виговоритись перед Петром Петровичем хоч би про щонебудь з отсих дальших мрій наших і головно про те, що ти будеш його спільником. Він чоловік холодний і певно приняв би се дуже сухо, бо усе те показалось би йому чистими мріями. Рівно-ж ні я ні Дуня — ні півслова ще не говорили з ним про тверду нашу надію, що він поможе нам помагати Тобі грішми, як довго Ти на університеті; тому не говорили, бо безпечно се і само собою наступить з часом і він напевно, без злишніх слів сам отсе предложить (де-ж би він щось подібного відмовив Дунечці), тим скорше, що ти і сам можеш стати його правою рукою в канцелярії і діставати отсю поміч не як добродійство, але як заслужену заплату.
„Так хоче річ уладити Дуня, і я з нею цілком згоджуюся. Подруге, для того ми не говорили, що мені особливо хотілось поставити тебе з ним, при маючій необавки наступити стрічі нашій, на рівній стопі. Коли Дуня говорила йому про тебе з захватом, він відповів, що кождого чоловіка треба з першого разу оглянути самому і то чим мож докладнійше, щоб про нього судити, і що він сам полишає собі, познакомляючись з тобою, виробити собі осуд про Тебе. Знаєш що, неоцінений мій Родю, мені здається по деяких здогадах (хоч вони ніяк не відносяться до Петра Петровича, а так по де-яких моїх власних особистих, навіть може бути, старечих химерах), — мені здається, що я хто зна, чи не ліпше зроблю, коли буду жити після їх вінчання окремо, сама, а не разом з ними. Я переконана вповні, що він буде так благородний і ввічливий, що сам запросить мене і предложить мені не розставатись ніколи з донькою, і коли не говорив ще до сеї пори, то, розуміється, тому, що і без слів так виходить; але я не пристану.
„Я зауважала в життю нераз, що тещі не дуже то бу-
