вають зятям по нутру, а я не тілько не хочу бути кому-небудь хоч би і найменшим тягарем, але і сама хочу бути зовсім свобідною, як довго в мене який такий куток та такі діти, як Ти і Дунечка. Коли буде можливо, то поселюся недалеку вас обоїх, бо, Родечку, найприємнійше я заховала на сам конець листу: знай, отже, мій любчику, що мабуть вже дуже скоро ми зійдемося всі до купи і обіймемось всі троє після майже трилітньої розлуки!
„Вже остаточно порішено, що я і Дуня їдемо до Петербурга. Коли іменно не знаю, але на всякий случай дуже скоро, навіть може-бути за тиждень. Все зависить від порішення Петра Петровича, котрий, як тілько оглянеся в Петербурзі, так зараз і дасть нам знати, йому хочеться по деяких причинах як мож найскорше приспішити вінчання і навіть коли буде можна, відбути ще в теперішні мясниці, а як се не вдасться, задля короткости часу, то зараз після Великодня. О, з яким щастям притулю я тебе до мого серця! Дуня ціла дрожить від радости, що побачиться з Тобою, і сказала раз жартом, що вже задля сего одного пішла би за Петра Петровича. Вона ангел! Вона тепер нічого Тобі не дописує, а веліла тільки мені написати, що їй так богато треба говорити з тобою, так богато, що тепер в неї і рука не хоче братися за перо, тому, що в кількох стрічках нічого не напишеш, а тільки себе розстроїш; також веліла обняти Тебе сердечно і переслати Тобі безліч поцілунків. Але хоч ми може-бути дуже скоро самі зійдемось особисто, я все таки тобі сими днями вишлю грошей як найбільше, скільки лиш зможу.
„Тепер, коли всі довідались, що Дуня виходить за Петра Петровича, і мій кредит відразу побільшився і я напевно знаю, що Атаназій Іванович повірить мені на рахунок пенсії навіть до сімдесять пять рублів, так що я тобі бути-може рублів двайцять пять або аж трийцять пришлю. Прислала би і більше, та боюсь за наші подорожні розходи; бо хотяй Петро Петрович був так добрий, що взяв на себе часть видатків нашого переїзду в столицю, а іменно сам накинувся на свій рахунок перевезти наші пакунки і великий куфер (якось-там через знакомих), то все таки треба нам памятати і на приїзд до Петербурга, де годі показатись без гроша хоч би на перші дні. Та в тім, ми з Дунею все вже подрібно обчислили і вийшло, що дорога не стояти-ме богато. До зелізниці від нас всего лиш девятьдесять верстов, і ми вже
