Раскольніков постояв, подумав і увійшов вслід за священиком в кватиру Зоні.
Він станув у дверях. Почалась відправа, тихо, поважно, жалібно. В думці про смерть і в почуттю присутности смерти лежало для него завсігди щось важке і таємничо-страшне від самого дитиньства; та і давно вже він не чув панахиди. Крім того було тут ще щось друге, надто вже страшне і трівожне. Він поглядів на дітей: всі вони клячали біля домовини; Полечка плакала. Позаду них, тихо і якось несміло плачучи, молилась Зоня.
— Адже вона в усі ті дні ні разу на мене не поглянула і ні словечка мені не сказала, — подумалось нараз Раскольнікову.
Сонце ярко освічувало кімнату; кадильний дим піднимався клубами; священик читав: „Упокой Господи”. Раскольніков перестояв всю панахиду. Благословлячи і пращаючись, священик якось дивно озирався. Після відправи, Раскольніков підійшов до Зоні. Тая зараз взяла його за обі руки і нахилила до його грудей голову. Сей короткий, приятельський рух навіть поразив Раскольнікова несподіванкою; аж дивно йому було; як? Ні найменшої відрази, ні найменшого омерзіння до него, ні найменшої дрощі в її руці! Се вже була якась безконечність виреченняся самої себе. Так по крайній мірі він се поняв.
Зоня нічого не говорила. Раскольніков стиснув їй руку і вийшов. Йому стало страх тяжко. Колиб можливо було втечи куди-небудь в отсю мінуту і остатись цілком самому хоч би на ціле життя, то він уважав би себе щасливим. Та діло в тім, що він в послідні часи, хоч і завсігди майже був сам оден, ніяк не міг почути, що він самітний. Лучалось йому втікати за місто, виходити на велику дорогу, навіть раз він вийшов в якийсь лісок; тілько чим самотнійше було місце, тим сильнійше він відчував мов то чиюсь близьку і трівожну присутність, не те щоб страшну, а якось вже надто доскуляючу, так що чим хутше вертався назад до міста, змішувався з товпою, входив в гостинниці, в шинки, ішов на Толкучій, на Сінну. Тут було вже будьто би лекше і навіть самотнійше.
В одній простій харчівни перед вечером співали пісні: він пересидів цілий час, слухаючи, і памятав, що йому навіть
