вав відразу про Свидригайлова: йому відразу надто ясно і трівожно приходило переконання, що треба би, як можна найскорше, розговоритися з сим чоловіком і що буде можливе, порішити оконечно.
Оден раз, коли він вийшов кудись за якусь рогачку, він навіть виобразив собі, що дожидає тут Свидригайлова і що тут назначені у них сходини. Другий раз він прокинувся на зорі десь на земли, в кущах і майже не розумів, як заліз сюди. Та впрочім за отсі два-три дні після смерти Катерини Іванівни, він вже двічи стрічався з Свидригайловом, завсігди майже в помешканню Зоні, куди він заходив якось без ціли, та тільки завсігди лиш на мінуту. Вони перекидувались кождий раз короткими словами і ні разу не заговорили про головний пункт, будьто би між ними так само собою і условилось, щоби мовчати про те до часу.
Тіло Катерини Іванівни ще лежало в домовині. Свидригайлов заряджав похороном і суятився. Зоня також була дуже занята. При послідній стрічі Свидригайлов обяснив Раскольнікову, що з дітьми Катерини Іванівни він сяк-так покінчив і покінчив щасливо; що у него, дякувати деяким звязкам, відшукались такі люде, за помічю котрих можна було помістити всі три сирітки таки зараз в дуже приличні для них заведення; що відложені для них гроші також богато помогли, зваживши, що сиріт з капіталом помістити є богато лекше, як сиріт убогих. Сказав він щось і про Зоню, обіцяв зайти сими днями до Раскольнікова і натякнув, що „хотів би порадитись; що дуже треба би поговорити, бо є такі справи…” Розмова отся відбувалась в сінях, біля сходів. Свидригайлов пильненько глядів в очі Раскольнікову і нараз, помовчавши і понизивши голос, запитав:
— Та що ви, Родіоне Романовичу, такий якийсь не свій? Справді! Слухаєте і глядите, а якось мов то і не розумієте. Ви ободріться. От, дайте поговоримо; жаль тільки, що діла богато і чужого і свого… Ех, Родіоне Романовичу, — додав він несподівано, — всім людям треба воздуху, воздуху, воздуху, добродію… Перше всего!
Він скоренько відступився, щоб перепустити входячого на сходи священика і дяка. Вони ішли служити панахиду. Після розпорядження Свидригайлова, панахида служилась точно два рази денно. Свидригайлов пішов своєю дорогою.
