би обновився; знову боротьба — значить найшовся вихід!
— Так, отже найшовся вихід! А то вже надто усе сперлось і закоркувалось, діймаючо стало душити, дур якийсь чіпався. Від самої сцени з Миколкою у Порфіра, почав він душитись без виходу, в тісноті. Після Миколки, в той самий таки день була сцена у Зоні; перевів і скінчив її цілком, цілком не так, якби міг представити собі наперед… Ослаб, значить, відразу і цілковито! Відразу! А таки признав він тоді Зоні, сам признав, від серця признав, що так йому самому з таким ділом на душі не пережити! А Свидригайлов? Свидригайлов загадка… Свидригайлов непокоїть його, се правда, все-ж таки якось не з тої сторони. З Свидригайловом може бути ще також чекає його боротьба. Свидригайлов може бути також цілий вихід, але Порфір річ инша.
— І так: Порфір сам ще і розясняв Разумихінови, психольоґічно йому розясняв! Знову свою прокляту психольоґію підводити почав! Порфір? Та щоби Порфір увірив хоч на одну мінуту, що Миколка винуватий, після всего того, що між ними тоді зайшло, після тої сцени око в око перед появленням Миколки, на котру годі найти правильного обяснення, кромі одного? (Раскольнікову на кілька заводів сими днями проблискувала і нагадувалась шматками вся та сцена з Порфіром; в цілости він не був в силі винести спомину). Були тоді висказані між ними такі слова, зайшли такі рухи, ґести, замінялись вони такими поглядами, сказане було дещо таким голосом, доходило до таких границь, що вже після того не Миколці (котрого Порфір наскрізь зараз по першім слові і виразі лиця відгадав), не Миколці було захитати саму основу його переконань.
— Та ба! Навіть Разумихін почав вже підозрівати! Сцена на коритарі, коло лямпи, збулась отже тоді не даром. От він кинувся до Порфіра… Тільки з якої причини отсей то почав його так в дурні пошивати? Що у него за ціль відводити очи Разумихіна на Миколку? Ні, він без сумніву щось задумав; тут є заміри, але які? Правда, від сего поранку уплило богато часу, — надто, надто богато, а про Порфіра не було ні слуху ні духу. Що-ж, се очевидно гірше…
Раскольніков взяв шапку і задумавшись пішов з кімнати. Перший день за весь той час, він чув себе по крайній мірі при здорових думках.
— Треба покінчити з Свидригайловом, — думав він, —
