чу, голубчику! Ну як тут було не нахилитись на звісний бік? Зі сто кріликів ніколи не зложиться кінь, зі сто підозрінь ніколи не зіставиться доказу, як так одна анґлійська пословиця говорить, все-ж таки тільки тоді, коли брати річ на розум, а зі страстями, добродію, зі страстями попробуйте справитись, бо-ж і слідчий суддя чоловік, бачите.
— Нагадав тут я і вашу статейку в місячнику там, памятаєте, ще при перших ваших відвідинах в подрібности про неї, тямите, говорили. Я тоді став кепкувати, та се длятого, щоб вас на дальше визвати. Повтаряю, нетерпеливі і хорі ви дуже, Родіоне Романовичу. Що ви смілі, завзяті, серіозні і… серцем жили, богато вже на серці перенесли, усе те я давно вже знав, пане. Мені всі ті чувства знакомі і статейку вашу я прочитав як знакому. В безсонні ночі і в розпуці вона задумувалась, з піднимаючимся і бючим серцем, з ентузіязмом подавленим. А небезпечний сей подавлений, гордий ентузіязм в молодіжи! Я тоді кепкував, а тепер вам скажу, що страх люблю загалом, то є яко любитель, сю першу молодечу, горячу пробу пера. Дим, туман, струна звучить в тумані. Стаття недорічна і фантастична, все-ж таки в ній проблискує така щирість, в ній гордість молодеча і непідкупна, в ній сміливість розпуки: вона мрачна стаття, правда, та се гарно. Статейку вашу я тоді прочитав, та і відложив, і… як відложив її тоді, то й подумав: „ну, з сим чоловіком так не перейде”. Ну, так, як же, скажіть тепер, після такого минувшого, не увлечися було тим, що наступило! Ах, Господи! Та хіба я говорю що небудь? Хіба я що небудь тепер тверджу? Я тоді тільки завважав. Чого тут, думаю? Тут нічого, і може бути в найвисшім степени нічого.
— Та і заганятися так мені, слідователеви, цілком навіть не прилично: у мене он Миколка в руках, і вже з фактами, — там як хочете а факти! І також свою психольоґію підводив; ним треба занятися; бо тут вже діло про смерть і життя. Длячого я вам тепер все те обясняю? А щоби ви знали і з вашим розумом і серцем не винували мене за моє злобне тодішнє поведення. Не злобно, пане, щиро говорю, хе-хе! Ви що думаєте: я до вас тоді не приходив перешукувати? Приходив, паночку, приходив, хе-хе, приходив, коли ви ось тут хорий на постелі лежали. Не офіціяльно і не в своїй особі, а приходив. До посліднього волоска у вас, в кватирі, усе було