Родечку, а вона тебе більш себе самої любить”; чи ось недокори совісти її саму тайком мучать за те, що вона згодилась пожертвувати доньку для сина. „Ти наша надія, ти наше все!” О, матусю!…
Злоба накипала в нім чим раз сильнійше і сильнійше, і колиб тепер стрітився з ним добродій Лужин, він, здається, убив би його!
— Гм… се правда, — продовжав він слідуючи за бурею думок, що крутились по його голові, — се правда, що до чоловіка треба „підходити постепенно і осторожно, щоб пізнати його”, але добродій Лужин ясний. Головне: „чоловік діловий і здається добрий”; або-ж то жарт, пакунки взяв на себе, великий куфер на свій рахунок перевозить! Ну, як же не добрий? А вони ось обі, заручена і мати, мужичка годять з візком рогожею критим (адже-ж я там їздив!). Нічого! тілько ось девятьдесять верстов, а „там вигідненько махнемо третою клясою”… верстов тисячу. І розумно: „на короткім ліжку не простягнеш ніжки”; а ви же, добродію Лужине, що ви на се? Адже-ж се ваша заручена… І не могли-ж ви не знати, що мати грошей на дорогу на свою пенсію позичає! Очевидно, тут у вас цільне торговельне діло, предприємство з спільними користями і по рівних частях, значить і видатки на половину; хліб-сіль посполу, а тютюнець окреме, після приповідки. Та і тут, бач, діловий чоловік підщипнув їх трохи. Пакунок стоїть дешевше від їхнього переїзду, а може… що і цілком даром поїде. Що-ж, чи справді вони обі не бачать сего, чи може нарочно не хотять бачити? І задоволені, задоволені! І коли подумати, що се поки-що ще тільки цвіт, а справдішні овочі аж з часом прийдуть! Але тут ось що важне: тут не скупість, не скнирство важне, а тон всего того. Се-ж його будучий тон після вінчання, — пророцтво…
— Та і матуся-ж, чого се вона грішми сипле? З чим то вона до Петербурга приїде? З трема цілковими, чи може з двома „білєтиками”, як говорить онта… старуха… гм! Чим же то жити в Петербурзі вона надіється опісля. Адже-ж вона вже з якихсь причин встигла догадатись, що її з Дунею годі буде разом жити після весілля, навіть хоч би лиш якийсь час? Знать милий чоловічок певно якнебудь тут проговорився, дав себе знати, хоч матуся і відмахується обома руками від сего: „Сама, бач, відкажусь”. Що се вона, на ко-
