запитати не посміли!… Ну, а холод-то сей в хребтовім шпіку? Дзвіночки онті, в слабости, в горячці?
— І так, Родіоне Романовичу, що-ж вам після того і дивуватись, що я з вами тоді такі штуки виправляв? І чого ви самі в ту саму мінуту прийшли? Адже і вас хтось там наче підтручував, єй-Богу, а колиб не розлучив нас Миколка, то… а Миколку ось тоді памятаєте? Гаразд запамятали? Адже се був грім, добродію. Адже се грім тарахнув із хмари, громова стріла! Ну, а як я його стрітив? Стрілі, правда, ні крихітки не повірив, самі зволили бачити! Та куди! Вже потому, після вас, коли він почав дуже і дуже складно на декотрі питання відповідати, так що я сам счудувався, та ще й потім йому ні на гріш не повірив! Ось що значить укріпився, як діямант. Ні, думаю, морґен фрі! який вже тут Миколка!
— Мені Разумихін що лиш казав, що ви і тепер обвиняєте Миколку і самі Разумихіна про те впевняли.
Віддих у него заперло і він не докінчив. Він слухав в невиразнім зворушенню, як чоловік, що його на скрізь розкусив, від самого себе відрікався. Він боявся повірити і не вірив. В двозначних ще словах він лакомо шукав і ловив щонебудь більше докладного і оконечного.
— Ба, добродій Разумихін! — викликнув Порфір Петрович неначе урадувавшись питанням заєдно мовчаливого Раскольнікова. — Хе! хе! хе! Та добродія Разумихіна так і треба було геть відпровадити: двом любо, третій не пхайся. Добродій Разумихін не те, батюшка, та і чоловік він посторонний, прибіг до мене, цілий такий блідий… Ну, та Бог з ним, що його сюди мішати! А дотично Миколки, чи не хотіли-б ви знати, що се за людина, то є, як я його розумію? Насамперед се ще дитя неповнолітнє, і не те щоб боягуз, а так щось начеб артист якийсь. Дійсно, пане, ви не смійтеся, що я так його обясняю. Невинний і все на себе бере. Серце має; фантаст. Він і співати, і танцювати, він і казки, говорять, так розповідає, що з других місць сходяться слухати. І до школи ходити, і реготатись до повалення з того, що пальчик покажуть, і запитись на смерть, не те щоб з ледарства, а так, при нагоді, коли напоять, по дитинячому ще. Він тоді, бачите, і украв, а і сам того не знає; бо „коли з землі підняв, що за украв?”
— А чи відомо вам, що він з раскольників, тай не те щоб
