Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/444

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Вони оба замовкли і мовчанка тягнулась аж до дивовижности довго, мінут з десять. Раскольніков ліктем сперся на стіл і мовчаливо прошив пальцями своє волосся. Порфір Петрович сидів покірно і дожидав. Аж ось Раскольніков згірдно поглядів на Порфіра.

— Знову ви за старе, Порфіре Петровичу! Заєдно ті самі штучки: як се вам не надоїсть, справді?

— Е, говорите, що мені тепер штучки? Инша би річ, колиб тут находились свідки; а то-ж ми у чотири очі шепчемо. Самі бачите, я не з тим до вас прийшов, щоби гонити і ловити вас, як заяця. Признасьтеся, або ні, — тепер вже мені все рівно. Про себе, бачите, я і без вас переконаний.

— А коли так, чого-ж ви прийшли? — роздразнено запитав Раскольніков. — Я вам давнійше питання задаю: коли ви переконані про мою провину, чого не берете мене в вязницю?

— Ну, от і питання! По пунктах вам і відповім: по перше, взяти вас так просто під арешт мені невигідно.

— Як невигідно! Коли ви переконані, так ви повинні.

— Ех, що-ж що я переконаний? Адже все те поки що мої мрії тілько, пане. Та і що я вас на спокій, мовляв, туди посаджу? Самі знаєте, коли самі проситесь. Приведу я, приміром, міщуха, щоб вам до очей говорив, а ви йому скажете: „Ти пяний чи що? Хто мене з тобою бачив? Я тебе по просту за пяного і принимав, та ти і був пяний”, — ну, що я вам тоді на се скажу, тим паче, що ваше, бачите, ще подібнійше до правди, ніж його, бо в його твердженню сама тільки психольоґія, — що його рилу навіть і не приличне, — а ви ось і в ту саму точку попадаєте, бо нічого казати: шельма жльопає сивуху і надто вже звісний пяниця, та і сам я вам щиро признався, вже на кілька заводів, що психольоґія тая в двох кінцях і що другий кінець більший мабуть буде і о много імовірнійший, та що крім того проти вас у мене поки що і нема нічого. І хоч я вас все таки посаджу і навіть сам ось прийшов (цілком не по людськи) вам про все наперед сказати, то все таки просто вам говорю (також не по людськи), що мені се буде невигідно. Ну, паночку, по друге, я длятого до вас прийшов…

— Ну, так, по друге? — настоював Раскольніков все ще задихуючися.