— Так добу ще одну, або півтора можу ще дати вам погуляти. Подумайте-но, голубчику, помоліться-но Богу. Та і вигіднійше, єй-Богу, вигіднійше.
— А-ну, я втечу? — якось дивно усміхаючись запитав Раскольніков.
— Ні, не втечете… Мужик втече, модний сектяр втече, — лякей чужої думки, — бо йому тільки кінчик пальчика показати, так він на ціле життя в що хочете повірить. А ви вашій теорії таки вже не вірите, — з чим же ви втечете? Та і чого вам втікати? Втікати погана річ і трудна, а вам перше всего треба життя і положення виразного, воздуху відповідного, ну, а чи ваш там воздух? Втечете і самі вернетесь. Без нас вам годі обійтися. А засадив би я вас в тюрму, бачите, — ну, місяць, ну, два, ну, три посидите, а там, нараз і згадаєте моє слово, самі і явитесь, та ще як, аж собі самому несподівано. Самі ще годину перед тим знати не будете, що прийдете признатись до вини. Я навіть ось переконаний, що ви „страдання” надумаєтесь приняти; мені, правда, на слово тепер не вірите, а самі на тім остановитесь. Бо страдання, Родіоне Романовичу, велика річ; ви не дивіться на те, що я потовстів, не бідую, але за те знаю, смійтесь або ні: в страданню є ідея. Миколка розум має. Ні, не втечете, Родіоне Романовичу.
Раскольніков встав з місця і взяв шапку. Порфір Петрович також встав.
— Пійдете перейтися? Вечер, бачите, буде гарний, тілько тучі коби не було. Та втім і ліпше, якби відсвіжило…
Він також ухопив за шапку.
— Ви, Порфіре Петровичу, прошу, не забирайте собі в голову, — з строгою найстійчивістю промовив Раскольніков, — що я вам сьогодня признався. Ви чоловік чудний і слухав я вас з простої цікавости. А я вам ні до чого не признався… запамятайте се.
— Ну, та вже знаю, запамятаю, — ух його, аж дрожить! Не трівожтеся, голубчику; ваша воля нехай буде. Перейдіться трохи, тільки надто вже богато, послухайте, не треба гуляти. На всякий випадок є у мене ще також до вас одна маленька просьба, — додав він, понизивши голос, — дразлива вона, але важна: колиб, значить на всякий припадок (в що я впрочім не вірю і до чого уважаю вас цілком не спосібним), колиб на припадок, — ну так, на всякий припадок, —
