— сказав нараз Раскольніков, виходячи з судорожною нетерплячкою просто на отверту дорогу. — Хоч ви може бути і найнебезпечнійший чоловік, коли захочете шкодити, все-ж таки я не хочу більше морочити себе з вами. Я вам покажу зараз, що не так дорожу собою, як ви мабуть думаєте. Знайте отже, я прийшов до вас просто сказати, що коли маєте все ще давнійший замір відносно моєї сестри і коли длятого думаєте чим небудь покористатись з того, що відкрили в послідний час, то я вас убю перше, заки ви мене в острог посадите. Моє слово святе: ви знаєте, що я зможу додержати його. По друге, коли хочете мені що небудь сказати — бо мені весь той час здавалось, що ви мов то хочете мені щось заявити, — то кажіть чим скорше, бо час дорогий і може бути дуже скоро буде вже пізно.
— Та куди-ж ви так спішитесь? — запитав Свидригайлов, цікаво йому приглядаючись.
— Кождий робить, що йому треба і що знає, — мрачно і нетерпеливо промовив Раскольніков.
— А ви що лиш домагались отвертости, а на перше таки питання і відказуєтесь відповідати, — завважав Свидригайлов з усмішкою. — Вам заєдно здається, що у мене якісь там ціли, і длятого і глядите на мене з недовірям. Що-ж, се цілком понятне в вашім положенню. Але як я не бажаю зійтися з вами, я все таки не візьму на себе труду переконати вас про противне. Єй-Богу, гра не стоїть свічок, як кажеться в француській пословиці, та і говорити, бачите, з вами я ні про що таке особливе не задумував.
— Чого-ж я тоді вам так подобався? Адже ви коло мене направду крутились?
— Та попросту яко коло предмету цікавого для слідження. Мені сподобались ви фантастичністю вашого положення, — от чим! Крім того ви брат особи, котра мене дуже занимала і, наконець, від самої тої особи в свій час я страх богато і часто наслухався про вас, з чого і заключив, що ви маєте на неї великий вплив. Або-ж сего мало? Хе-хе-хе! А втім, признаюсь, ваше питання для мене вельми запутане і мені трудно на него вам відповісти. Ну, от хоч би: адже, ви прийшли до мене тепер мало того що за ділом, а за чим-небудь новісеньким? Або-ж не так? Не так? — наставав Свидригайлов з лукавою усмішкою. — Ну, представте-ж собі після
