Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/458

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Так, женщина, така несподівана одна пригода… ні, я не про те.

— Ну, а гидь, погань всеї тої обстанови на вас вже не ділає? Вже стратили силу задержатись?

— То ви ще і на силу претендуєте? Хе-хе-хе! Здивували ви мене тепер, Родіоне Романовичу, хоч я ще перше знав, що се так буде. Адже ви толкуєте мені про розпусту і про естетику! Ви — Шіллєр, ви — ідеаліст! Все те, очевидно, так і повинно бути і треба би дивуватись, якби воно було инакше, тілько, бачите, якось воно все таки дивне в дійсности… Ах, шкода, що часу мало, бо ви самі страх цікавий предмет! Не правда, ви любите Шіллєра? Я страх його люблю.

— Та який ви при всім тім фанфарон! — з деякою відразою сказав Раскольніков.

— Ну, бігме, ні! — хохочучи відповів Свидригайлов, — та втім, не спорю, нехай і фанфарон: але прошу, чому-ж і не пофанфаронувати, коли воно нікому не шкодить… Я сім літ пережив на селі у Марти Петрівни, тому отже накинувшись тепер на розумного чоловіка, як ви, — на розумного і в найвисшім степени цікавого, попросту рад поговорити, та крім того випив отсеї пів лямпки вина і вже цяпочку в голову вдарило. А головне, є одна така обставина, котра мене вельми підохотила, лиш про котру я… промовчу. Куди-ж ви? — з перестрахом запитав нараз Свидригайлов.

Раскольніков почав було вставати, йому зробилось і тяжко і душно і якось маркотно, що він прийшов сюди. В Свидригайлові він найшов найпустійшого і найнікчемнійшого непотріба на світі.

— Е-ех! Посидьте, останьтеся, — запрошував Свидригайлов — та веліть собі принести хоч чаю. Ну, посидьте, ну, я не буду плести теревенів, про себе, розуміється. Я вам щось цікавого розповім. Ну, хочете, я вам розповім, як мене женщина, говорячи на ваш лад, „спасала”? Се буде навіть відповідю на ваше перше питання, бо особа тая — ваша сестра. Можна розповідати? Та і час забємо.

— Розповідайте, тільки я сподіюсь, ви…

— О, не бійтеся! Адже Евдокія Романівна навіть і в такім мерзеннім і пустім чоловіці, як я, може викликати єдино тільки найглубше поважання.