— Ви знаєте може бути (та втім і сам я вам розповідав), — почав Свидригайлов, — що я сидів тут в тюрмі за довги, за великанську суму, і не маючи ні найменшої надії сплатити їх… Нічого розповідати подрібно про те, як викупила мене тоді Марта Петрівна; самі бачите, до якої степени дуру може часом полюбити женщина. Се була женщина чесна, зовсім не глупа (хоч і цілком без образовання). Представте-ж собі, що отся таки сама зависна і чесна женщина рішилась знизитись, після многих страшних гнівів і сцен, до деякого рода контракту зі мною, котрий і додержала за весь час нашого пожиття. Діло в тім, що вона була значно старша від мене, крім того заєдно носила в роті якийсь цвяшок. Я мав на стільки свиньства в душі і своєрідної чесности, що заявив її без обиняків, що зовсім вірним її бути не можу. Се признання привело її в скажений гнів, тілько, здається, моя грубіянська щирість її подекуди сподобалась: „Видно, подумала, сам не хоче обманювати, коли заздалегідь таке говорить”, — ну, а для зависної жінки се головна річ. Після довгих сліз станув між нами такого рода устний договір: перше, я ніколи не покину Марту Петрівну і завсігди буду її мужем; друге, без її дозволу не виїду нікуди; третє, постійної любовниці не мати-му ніколи; четверте, за се Марта Петрівна позволяє мені деколи заглядати до двірських дівчат, але не инакше, як за її тайним відомом; пяте, Боже сохрани мене полюбити женщину з нашої верстви; шесте, коли на припадок, чого нехай Бог не допустить, мене навістить яка-небудь страсть, більша і серіозна, то я повинен признатись Марті Петрівній. Відносно останньої точки Марта Петрівна була впрочім увесь час досить спокійна. Се була розумна женщина, отже не могла на мене глядіти инакше, як на розпустника і волокиту, котрий серіозно полюбити не в силі. Тільки розумна женщина і зависна женщина, два ріжні предмети, і ось в тім то і біда. Впрочім, щоб безпристрастно судити про декотрих людей, треба перше всего відказатись від декотрих упереджень і від буденної привички до звичайно окружаючих нас людей і предметів. На ваш суд більше, ніж на чий небудь, я маю право надіятись. Може бути ви вже надто богато чули про Марту Петрівну смішного і по-
