церемонно, — ціла спалахнула і сльози бризнули та ціла горить. Вийшли всі на мінуту, ми з нею сам-на-сам остались, нараз кидається мені на шию (сама у перший раз), обнимає мене обома рученятами і кленеся, що вона буде мені послушною, вірною і доброю жінкою, що вона зробить мене щасливим, що вона віддасть ціле своє життя, кожду мінуту свого істновання, все, все пожертвує, а за все те бажає мати від мене тільки моє поважання і „більше мені”, говорить, — „нічого, нічого, нічого не треба, ніяких подарунків!” Признасьте самі, що вислухати подібне признання, на самоті, від такого шіснайцятьлітного ангелика, в тюлевім одіню, з закрученими льоками, з краскою дівочого сорому і зі сльозами ентузіязму в очах, — признасьте самі, воно доволі понадне. Адже понадне? Адже стоїть чого-небудь, а? Ну, адже стоїть? Ну… ну слухайте… ну, їдьмо до моєї судженої… тільки не зараз!
— Так отже в вас отся чудовищна ріжниця літ і розвиття будить лакімство! І чи справді ви таки з нею женитесь?
— А що-ж? Адже кождий про себе сам промишляє і найвеселійше той і жиє, хто найліпше себе зуміє одурити. Ха! ха! Та що ви в чесноту, слухайте, так цілим дишлем вїхали? Пощадіть, батюшка, я чоловік грішний. Хе! хе! хе!
— Ви однакож намістили діти Катерину Іванівни. А втім… а втім ви мали на се свої причини… я тепер все розумію.
— Дітей я загалом люблю, я дуже люблю дітей, — захохотав Свидригайлов. — Відносно сего я вам можу навіть розповісти дуже цікавий епізод, котрий і до сеї пори ще не скінчився. Першого таки дня по приїзді пішов я по ріжних сих кльоаках, ну, після семи, бачите, літ так і накинувся. Ви навірно завважали, що я з своєю компанією не спішу сходитись, то є з давними товаришами і приятелями. Ну, та і як можна найдовше без них потягну. Знаєте: у Марти Петрівни на селі мене до смерти замучили спомини про всі ті таємничі місця і містечка, в котрих хто знає, той богато може найти. Чорт візьми! Нарід пиячить, молодіж образована від бездільности переговорює в неосущимих снах і мріях чудовачіє в теоріях; відкись там Жиди наїхали, збивають грошики, а все инше гуляє і тратить. Так і дихнуло на мене се місто від першого разу знакомим запахом. Попав я на оден так званий вечер з танцями, — кльоака страшенна (а я
