і третий рік ногами не рушає. Є, говорить, і мати, женщина розсудлива, практична матуся, бачите. Син десь в ґубернії служить, не помагає. Донька вийшла замуж і не навіщає, а на руках два маленькі свояки (своїх, бачите мало), та взяли, не скінчивши курсу, з ґімназії дівчинку, доньку свою послідню, за місяць що лиш шіснайцять літ мине, значить, за місяць її і видати можна. Се за мене, бачите.
— Ми поїхали; як се у них смішно; представляюся: поміщик, вдовець, звісного роду, з такими а такими звязями, з капіталом, — ну, що-ж що мені пятьдесять а тій і шіснайцяти нема? Хто-ж на те глядить? Ну, адже лакома річ, а? Адже лакома, ха! ха! Погляділи би ви, як я розговорився з татусем та з мамусею! Заплатити треба, щоби тільки поглядіти на мене.
— Виходить вона, присідає, ну, можете собі представити, ще в коротенькій сукеночці, нерозвитий пучок, паленіє, розгорюєсь як зоря (сказали їй, очевидно). Не знаю як ви відносно жіночих личок, тільки по мойому, сі шіснайцять літ, сі дитячі ще очка, отся несмілість і сльози стидливости, — по мойому, се ліпше від краси, а вона ще до того хоч малюй. Ясненькі волосочки, в маленькі льочки закручені, губки повненькі, малинові, ніжки — чудо!… Ну, познакомились, я обявив, що спішу задля домашних обставин, і на другий таки день, чи властиво третього дня нас і благословили. З тої пори як приїду, так зараз її до себе на коліна… Ну, паленіє, як рожа, а я цілую що хвиля; матуся знову, розуміється, научає, що се, мовляв, твій чоловік і що се так треба, одним словом, малина! І сей стан теперішній, зарученого, справді може бути і ліпший від того, який буде після вінчання. Тут те, що називається по француськи la nature et la verite! ха! ха!
— Я з нею двічи розмовляв — куди! не глупа дівчинка; инший раз так крадькома на мене спогляне, — аж вогнем пройме. — А знаєте, у неї личко в роді Рафаелової Мадонни. Адже у Сикстинської Мадонни лице фантастичне, лице скорбної юродивої, вам се не кинулось в очі? Ну, так в тім роді. Тілько що нас поблагословили, а я на другий день на півтора тисячі і привіз: брилянтовий убір оден, перловий другий та срібну жіночу тоалєтну коробку, — от якої величини, з ріжними ріжностями, так що аж у неї, у Мадонни, бачите, личко запалилось.
— Посадив я її вчера на коліна, та мабуть вже надто без-
