— Як! У мене виривались такі слова і слівця? — незмірно наївно наполошився відразу Свидригайлов, не звертаючи ні найменшої уваги на епітет, приданий його замірам.
— Та вони і тепер вириваються. Ну, чого ви, приміром, так боїтесь? Чого ви відразу тепер налякались?
— Я боюся і лякаюся? Лякаюся вас? Скорше вам боятися мене, cher ami. І яка однакож недорічність. Та втім, я підхмелений, я се бачу; трохи що лиш знову не проговорився. До чорта, вино! Ей, води!
Він вхопив бутельку і без церемонії викинув її за вікно. Пилип приніс води.
— Се все дурне, — сказав Свидригайлов, намочивши полотенце і прикладаючи його до голови, — а я вас одним словом можу осадити і всі ваші підозріння в порох знівечити. Чи знаєте ви, що я женюся?
— Ви вже мені се і перше говорили.
— Говорив? Забув. Тілько тоді я не міг говорити напевне, бо навіть судженої ще не бачив; я тільки мав замір, ну, а тепер у мене вже є і суджена і річ скінчена, і якби тільки не орудки невідложні, то я би нехибно взяв вас і зараз до них повіз, — бо я вашої ради хочу поспитати. Ех, до чорта! Всего десять мінут остаються. Дійсно, дивіться на годинник; а втім, я вам розповім, бо се вельми цікавенька річ ся моя женитьба, в своїм очевидно роді, — куди ви? Знову відходите?
— Ні, я вже тепер не відійду.
— Спраді не відійдете? Побачимо! Я вас туди завезу, се правда, покажу суджену, та тільки не тепер, а тепер нам скоро буде пора. Ви направо, я наліво. Ви отсю Ресліхову знаєте? Тую саму Ресліхову, у котрої я тепер живу, — а? Чуєте? Ні, ви що думаєте, адже се та сама, про котру говорять, що дівчина, знаєте, в воді, зимою, — ну, чи чуєте? Чуєте? Ну, так вона мені все те і склепала; тобі, говорить, так самому скучно, розвеселися на час. А я ось чоловік мрачний, скучний. Ви думаєте, веселий? Ні, мрачний; не шкідливий, а сиджу в кутику; инший раз три дні не розговорять. А Ресліхова отся шельма, я вам скажу, вона очевидно щось на думці має: мені звіриться жінка, я, бачите, її кину і поїду з Богом, а жінка їй дістанеться, вона її і пустить в оборот; в наших кругах, розуміється, та ще висше. Є, говорить, оден такий каліка-батько, відставний чиновник, в кріслі сидить
