ня, що-ж тоді? А й виходить, що тоді, то знов про чистоту дбати прийдеться. Або-ж не так?
— Чи розумієте ви, чи розумієте, що значить тая чистота? Чи розумієте ви, що Лужинська чистота все одно, що і Зоньчина, а може бути навіть і гірша, поганійша, підлійша, длятого, що у тебе, Дуню, все таки хоч крихту і о свій комфорт іде, а там просто-єдино в голодній смерти справа! „Дорого, дорого коштує, Дуню, отся чистота!” Ну, а коли з часом сил не стане, розкаєшся? А скільки то журби, смутку, проклонів, сліз укритих від всіх, скільки, бо-ж ти не Марта Петрівна! А з матусею що тоді буде? Адже вона вже і тепер занепокоєна, журиться; а тоді, коли усе ясно побачить? А зі мною?… Та що-ж ви в самім ділі про мене подумали? Не хочу я вашої жертви, Дунечко, не хочу, матусю! Не бувати сему, поки я в живих, не бувати, не бувати! Не принимаю!
Він нараз прочуняв і зупинився.
— Не бувати? А що-ж ти зробиш, щоб сему не бувати? Заборониш? А право яке маєш? Що ти їм можеш обіцяти зі своєї сторони, щоб право таке мати? Усю долю свою, усю будучність їм посвятити, коли скінчиш курс і місце дістанеш? Чули ми се, але-ж се грушки на вербі, а тепер? Адже-ж тут треба таки зараз тепер що небудь зробити, розумієш ти се? А ти що тепер робиш? Обдираєш їх самих. Адже-ж гроші беруть вони на застав сторублевої пенсії, та від добродіїв Свидригайлових! Від таких Свидригайлових, від такого Атаназа Івановича Вахрушина. Чим ти їх охорониш, будучий міліонере, що розпоряджаєш їх судьбою? За десять літ, може? Та за десять літ мати встигне осліпнути від гачковання хустинок та ще й від сліз; від посту зівяне; а сестра? Ну, подумай лиш, що може бути з сестрою за десять літ, або ще в тягу сих десяти років? Догадався?
Так мучив і дразнив він себе отсими питаннями, та ще з якоюсь роскішю. Однак всі ті питання були не нові, не хвилеві, а старі, наболілі, що здавна йому дошкуляли. Давно вже як вони стали його морочити і роздерли йому серце. Давним-давно як зародилась в нім уся тая теперішня задумчива грижа, як наростала, змагалась і в останні часи дозріла і зосередничилась, принявши форму страшного, дикого і фантастичного питання, котре змучило його серце і розум, неумолимо домагаючись розвязки. Тепер же лист матері нараз мов громом в него вдарив. Йому стало ясно, що
