сьогодня рано сестра моя дістала якийсь лист. Вам цілий час не сиділось на місци… Ви бути може по дорозі могли відкопати яку небудь жінку; тільки се нічого не значить. Я хочу переконатись особисто.
Раскольніков ледви чи і сам міг означити, чого йому іменно тепер хотілось і про що іменно бажав він переконатись особисто.
— От як! А хочете, я зараз поліцію закличу?
— Клич!
Вони знову постояли з мінуту оден перед другим. Наконець лице Свидригайлова змінилось. Переконавшись, що Раскольніков не настрашився грозьби, він приняв як стій найвеселійший і приятельський вид.
— От який! Я нарошно про ваше діло з вами не заговорював, хотяй мене, розуміється, мучить цікавість. Діло фантастичне. Відложив було до другого разу, тільки, бачите, ви годні і мертвого роздразнити… Ну, ходімо, але наперед скажу: я тепер лиш на мінутку до дому, щоби грошей захопити, потім замикаю кватиру, беру візника і на цілий вечір на острови. Ну, куди-ж вам за мною?
— Я поки що з вами, однак не до вас, а до Зофії Семенівни, виправдатись, що на похороні не був.
— Се як вам хочеться, тілько Зофії Семенівни дома нема. Вона всіх дітей відвела до одної женщини, до одної знатної дами-старушки, до моєї колишньої знакомої і розпорядительки в якихсь там сирітських заведеннях. Я очарував ту даму, даючи її гроші за всі троє дітей Катерини Іванівни; крім того і на заведення пожертвував ще грошей; наконець розповів її історію Зофії Семенівни, навіть зі всіми подробицями, нічого не скриваючи. Вражіння зробила неописане. От длячого Зофії Семенівній і назначено було явитись таки ще нині просто в …м готелю, де хвилево, приїхавши з села, пробуває моя пані.
— Як хочете, тільки я ось вам не товариш; а мені що! От ми зараз і дома. Скажіть, я переконаний, ви длятого на мене глядите недовірчиво, що я сам був на стільки делікатний і до сеї пори не непокоїв вас питаннями… ви розумієте? Вам показалось се чимсь незвичайним; бюсь о заклад, що так! Ну, от і будь же після того делікатним.
— І підслухуй під дверми!
— А, ви про се! — засміявся Свидригайлов; — так, я би
