Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/472

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

у мене їх ще кілько!) а отся сьогодня до міняйлів пійде. Ну, бачили? Більше мені тратити часу нічого. Бюрко замикається, кватира замикається і ми знову на сходах. Ну, хочете, наймімо візника! Я-ж, звісно, на острови: Не маєте охоти переїхатись? От я беру отсю коляску на Єлагин, що? Відказуєтесь? Не видержали? Переїдемось, нічого. Здається, дощ надтягає, нічого, спустимо верх…

Свидригайлов сидів вже в колясці. Раскольніков розсудив, що підозріння його, по крайній мірі в отсю хвилю, несправедливі. Не відповідаючи ні слова, він обернувся і пішов назад в напрямі до Сінної. Колиб він обернувся хоч раз дорогою, то успівби побачити, як Свидригайлов, від'їхавши не більше сто кроків, заплатив візникови і сам опинився на хіднику. Тільки він нічого вже не міг бачити і зайшов вже за ріг вулиці. Глибока відраза відпихала його геть від Свидригайлова.

— Я міг хоч хвилинку сподіватись чого небудь від сего простого ледаща, від сего розпустного непотріба і падлюки! — крикнув він мимовільно.

Правда, що осуд свій Раскольніков видав надто поспішно і легкодушно. Було дещо в цілій особі Свидригайлова таке, що по крайній мірі придавало йому хоч деяку оригінальність, коли не таємничість. А що дотикалося у всім тім сестри, то Раскольніков оставався все таки переконаний навірно, що Свидригайлов не оставить її в спокою. Тільки надто вже тяжко і невиносимо ставало йому про все те думати і передумувати!

Після свого звичаю, він, оставшись сам, з двайцятим кроком впав в глубоку задуму. Вийшовши на міст, він задержався біля поруча і став глядіти у воду. А тимчасом над ним стояла Евдокія Романівна.

Він стрітився з нею при вході на міст, але перейшов мимо, не завважавши її. Дунечка ще ніколи не стрічала його таким на вулиці і була поражена до перестраху. Вона задержалась і не знала: чи кликнути на него, чи ні? Втім вона завважала, як поспішно від сторони Сінної підходив Свидригайлов.

Але той, здавалось, приближався таємничо і осторожно. Він не увійшов на міст, а остановився на боці, на хіднику, стараючись всіми силами, щоб Раскольніков не побачив його. Дуню він вже давно завважав і став робити її знаки. Її