Воно, нічого казати, обидно для молодого чоловіка, з таланом і з самолюбством безграничним, знати, що були би, приміром, всего тільки тисячі три і вся карієра, ціла будуччина в його життєвій ціли склались би инакше, а тимчасом нема сих трох тисяч. Додайте до того роздразнення від голоду, від тісної кватири, від яркого відчування краси свойого соціяльного положення, а разом з тим ще положення сестри і матері. А гірше всего зарозумілість, та втім, Бог його знає, може бути і при добрих склонностях… Адже я його не виную, не думайте, прошу; та і не моя річ. Тут була також одна власна теорійка, — так собі теорія, — після котрої люде розділяються, бачите, на матеріял і на властивих людей, то є на таких людей, для котрих задля їх високого положення закон не писаний, а противно, котрі самі установляють закони другим людям, мовляв, матеріялови, сміттю. Нічого, так собі теорійка; une theorie comme une autre. Наполєон його страшно очарував, то є властиво очарувало його те, що дуже многі ґеніяльні люде на одиничне зло не гляділи, а перекрочували через него, не ломлючи собі богато голови. Він, здається, виобразив собі, що і він ґеніяльний чоловік, — то є був про те якийсь час переконаний. Він вельми страдав і тепер страдає від думки, що теорію, бачите, поставити він умів, а перекрочити, не ломаючи собі голови, він не втяв, значить отже він чоловік не ґеніяльний. Ну, а вже се для молодого чоловіка з самолюбством і понижаюче, в наш вік особливо.
— А грижа совісти? Ви отже, як бачу, відмовляєте йому всякого морального почуття? А хіба-ж він такий?
— Ах, Евдокіє Романівно, тепер все помутилось, та втім воно і ніколи в особлившім, бачите, порядку не було. Наші люде загалом широкі люде, Евдокіє Романівно, широкі, як наша земля, і незвичайно склонні до фантастичного, до недоладного; тільки біда бути широким без ґеніяльности. А памятаєте, як богато ми на подібну тему переговорили з вами, сидячи по вечерах на терасі в саду, кождий раз після вечері. Ще ви мені особливо тую широкість закидували. Хто знає, може в ту саму хвилю і говорили, коли він тут лежав та своє задумував. У нас, у образованої верстви, особливо святих, нетикальних передань нема, признасьте самі, Евдокіє Романівно; хіба той або другий з книжок собі дещо зіставить… або з літописей собі що-небудь виведе. Та тільки се переважно учені і в своїм роді самі чудаки, так що аж і
