Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/479

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ми сюди увійшли тими дверми, а тепер вони заперті на ключ. Коли ви успіли заперти їх на ключ?

— Адже-ж годі було кричати на всі кімнати, що ми тут говорили. Я цілком не насміваюсь; мені тільки говорити сим язиком надоїло. Ну, куди ви така пійдете? Або ви хочете зрадити його? Ви його доведете до скажености і він зрадить себе сам. Знаєте, що вже за ним слідять, вже попали на слід. Ви тільки його видасьте. Погодіть: я бачив його і говорив з ним перед хвилею; його ще можна спасти. Погодіть, сядьте, обдумаємо разом. Я на те і кликав вас, щоб поговорити про те в чотири очі і гарненько обдумати. Та сядьте-ж!

— Яким світом ви можете його спасти? Хіба його можна спасти?

Дуня сіла. Свидригайлов сів біля неї.

— Все те від вас зависить, від вас, від вас одної, — почав він з заіскреними очима, трохи не шепотом, збиваючись і навіть не вимовляючи деяких слів від зворушення.

Дуня в перестраху відсунулась від него подальше. Він також цілий дрожав.

— Ви… одно ваше слово, і він уратований! Я… я його виратую. У мене є гроші і приятелі. Я зараз вишлю його, я сам візьму пашпорт, два пашпорти. Оден його, другий мій. У мене приятелі; у мене є ділові люде… Хочете? Я візьму ще вам пашпорт… вашій матері… нащо вам Разумихіна? Я вас так само люблю… Я вас безконечно люблю. Дайте мені край вашого одіння поцілувати, дайте! дайте! Я не можу слухати, як воно шелестить. Скажіть мені: зроби теє, я зроблю! Я все зроблю. Я неможливе зроблю. В що ви вірите, в те і я буду вірити. Я усе, усе зроблю! Не глядіть, не глядіть на мене так! Чи знаєте, що ви мене убиваєте…

Він починав навіть маячити. З ним відразу щось таке зробилось, мов би його в голову обухом ударив. Дуня зірвалась і кинулась до дверей.

— Отворіть! отворіть! — кричала вона через двері, призиваючи кого-небудь і потрясаючи дверми. Отворіть же! Чи справді нема нікого?

Свидригайлов встав і опамятався. Лукава і глумлива усмішка поволеньки видавилась на дрожачих ще його губах.

— Там нікого нема дома, — промовив він тихо і з перестанками. — Господиня вийшла і даремний труд так кричати; тільки себе даром зворушуєте.