Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ками. На ній було шовкове, з легкої матерії одіння, але також якось дуже дивно надягнене, ледви защіплене, і з заду, в стані, у самому початку ствика, розірване; цілий клапоть відставав і висів теліпаючись. Маленька хустиночка була накинена на обнажену шию, однак держалась якось криво і боком. На закінчення, дівчина йшла нетвердо, спотикалась і навіть хиталась на всі боки.

Отся стріча розбудила наконець усю увагу Раскольнікова. Він зійшовся з дівчиною біля самої лавочки, але дійшовши до лавки вона так і повалилась на неї, в куток, закинула на спинку лавки голову і зажмурила очі, очевидно від незвичайної втоми. Вдивившись в неї, він таки зараз догадався, що вона цілком була пяна.

Дивно і дико було глядіти на таку появу. Він навіть подумав, чи не помиляється. Перед ним було надзвичайно молоденьке личко, літ шіснайцяти, навіть може бути лиш пятнайцяти, — маленьке, білявеньке, гарненьке, але ціле розгоріле і начеб трохи набреніле. Дівчина, здається, вже дуже мало памяталась; одну ногу закинула на другу, при чім виставила її о много більше як годилось, і по всіх признаках дуже слабо тямила, що вона на вулиці.

Раскольніков не сів і відійти не хотів, а стояв перед нею нерішений. Сей бульвар заєдно буває пустий, тепер же, в другій годині і в таку спеку, нікого майже не було. Однакож подальше о яких пятнайцять кроків, на краю бульвару, станув оден панок, котрому, як із всего було видно, вельми хотілось підійти до дівчини з якимись цілями. Він також імовірно побачив її здалека і доганяв, але йому перебив Раскольніков.

Він кидав на него злобні погляди, стараючись однакож, щоб той їх не завважив, і нетерпеливо вижидав своєї черги, коли непотрібний йому обірванець забереться. Річ була виразна.

Добродій сей був літ трийцяти, повновидий, випасений, кров з молоком, з рожевими губами і з вусиками, і дуже добірно одягнений.

Раскольніков страшенно розлютився; йому нараз захотілось як небудь зобидити сего випасеного франта. Він на хвилинку зіставив дівчину і підійшов до панича.

— Ей ви, Свидригайлов! Вам чого тут треба? — крикнув він, стискаючи кулаки і сміючись своїми запіненими від