Від вікна тягнуло холодом і вогкістю; не встаючи з місця, він натягнув на себе покривало і закрутився в него. Свічки він не засвічував. Він і про ніщо не думав, тай не хотів думати; але мрії піднимались одна за одною, миготіли відривки думок, без початку і кінця і без звязи. Він неначе попадав в дрімоту. Чи то холод, чи мрака, чи вогкість, чи може вітер, що вив під вікном і холітав деревами, визвали в нім якусь упірну фантастичну наклонність і бажання, — тілько йому раз-враз почали представлятись цвіти, йому станув перед очима чудовий цвитучий краєвид; ясний, теплий, майже горячий день, святочний день! Зелені свята. Богатий, роскішний сільський дворець, в анґлійськім смаку, цілий оброслий запашними китицями цвітів, обсаджений грядками, що тягнуться кругом цілого дому; рундук, замаєний вючимися рослинами, заставлений грядками рож, ясні, холодні сходи, застелені килимом і обставлені рідкими цвітами в китайських посудах.
Він особливо завважав в посудах з водою на вікнах китиці білих і ніжних нарцизів, що склонилися на своїх яснозелених, товстих і довгих бадильках, з сильним ароматичним запахом, йому навіть відійти від них не хотілось, все-ж таки він піднявся по сходах і увійшов в велику, високу салю, і знову тут всюди, біля вікон, около відчинених дверий на терасу, на самій терасі, всюди були квіти. Долівки були вистелені свіжо накошеною пахучою травою, вікна були отворені, свіжий, легкий, холодячий воздух проникав в кімнату, пташки цвірінькали під вікнами, а посеред салі, на покритих білими атласовими пеленами столах, стояла домовина.
Отся домовина була оббита білим ґроденаплем і обшита білим густим рушом. Вінці цвітів обвивали її зі всіх сторін. Ціла в квітах, лежала в ній дівчинка в білім тюлевім уборі, з зложеними і притуленими на груди, неначе виточеними із мармура руками. Тільки розпущені її коси, волосся ясної білявки, були мокрі; вінок з рож обвивав її голову. Строгий і вже закостенілий профіль її лиця був мов би виточений з мармора, але усмішка на блідих її губах була повна якоїсь не дитинячої, безмежної журби і великого суму.
Свидригайлов знав тую дівчину; ні образу, ні горючих свіч не було коло сеї домовини і не чути було молитов. Ся дівчинка була самовбийниця, — утоплениця. Її було всього чотирнайцять літ, та тілько се було вже розбите серце, і во-
