сего пункту сей нарід — падлюки. Ну, та чорт з ним, як собі хоче, мені що.
Йому заєдно не спалось. Мало помалу чаруючий образ Дунечки почав ставати перед ним і нараз дрощ перебігла по його тілі.
— Ні, се вже пора тепер покинути, — подумав він очунявши, — треба про що небудь инше думати. Чудно і смішно: до нікого я ніколи не мав особлившої ненависти, навіть мстити ніколи особливо не захочувалось, а се, бач, недобра признака, недобра! Спорити також не любив і не горячився, знову недобра признака! А скілько я її, бувало, наобіцював — фу, до ката! Та ще хоч би і робила мені які надії…
Він знову замовчав і стиснув зуби; знов образ Дуні станув перед ним цілком, як виглядала тоді, коли вистріливши у перший раз, страшно настрашилась, опустила револьвер і задеревенівши гляділа на него, так що він два рази встиг би ухопити її, а вона і руки би не підняла на оборону, колиб він сам її не упімнув. Він пригадав, як йому в ту хвилю аж жаль стало її, мов би серце здавило йому…
— Е, до чорта! Знову ті думки; все те треба кинути, кинути!…
Він вже забувався; лихорадочна дрощ утихала, втім начеб щось перебігло під покривалом по руці його і по нозі:
— Фу, до чорта, та се мабуть миш! — подумав він. — Се я телятину лишив на столі…
Йому страх не хотілось відкриватись, вставати, мерзнути, але втім знову щось неприємно перебігло по його нозі; він зірвав з себе покривало і засвітив свічку. Дрожачи від лихорадочної студени, нагнувся він оглядіти постіль, — нічого не було; він стряс покривало і ось на простирало вискочила миш. Він кинувся ловити її; однак миш не збігала з постелі, і шниряла зиґзаками на всі боки, виховзалась з під його пальців, перебігала по руці і вкінци смикнула під подушку: він скинув подушку, але в млі ока почув, як щось вскочило йому за пазуху, шниряє по тілі, і вже за плечима, під подушкою. Він нервово задрожав і прокинувся. В кімнаті було темно, він лежав на ліжку обвинений як перше в покривало, під вікном вив вітер:
— Що за погань! — подумав він з досадою.
Він встав і усів на краю постелі, плечима до вікна.
— Ліпше вже цілком не спати, — рішився він.
