Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/490

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

пив чарку, але зїсти не міг ані куска, бо стратив дочиста апетит. У него видимо починалась лихорадка. Він зняв з себе пальто, жакет, закрутився в покривало і ляг на постіль, йому було досадно:

— Все-ж на сей раз ліпше би бути здоровим, — подумав він і усміхнувся.

В кімнаті було душно, свічка горіла темно, на дворі шумів вітер, десь-там в куті скребтала миш, та і в цілій кімнаті начеб пахло мишами і чимсь шкіряним. Він лежав і маячив; одна гадка переганяла другу. Здавалось, йому дуже би хотілось хоч до чого небудь особливо привязатись уявою.

— Се під вікном мабуть якийсь сад, — подумав він, — шумлять дерева; як я не люблю шуму дерев в ночи, в бурю і в темноту; погане вражіння!

І він згадав, як переходячи недавно тому біля Петрівського парку, аж з відразою подумав про него. Тут він пригадав при спосібности і ....ків міст і Малу Неву, йому відразу зробилось якось холодно, як перше, коли він стояв над водою.

— Ніколи, ціле моє життя не любив я води, навіть на картині, — подумав він наново і зараз знов усміхнувся на одну чудну гадку: — Адже ось, здається, тепер повинно би бути усе байдужне, що дотикаєсь до сеї естетики і комфорту, а я от якраз і перебірчивий став, неначе той звір, що доконче місце собі вибирає… в подібнім випадку. Якраз треба було повернути передше на Петрівський! Тілько показалось темно, холодно, хе! хе! Мало що не приємних вражінь захотілось!… Але чого я свічку не гашу?

І він загасив свічку.

— У сусідів полягали, — подумав він, не видячи світла з тій щелині. — Ну, Марто Петрівно, ось би тепер вам і завитати, і темно, і місце пригоже, і хвилина ориґінальна. А воно якраз тепер і не приходите…

Йому нараз чогось там нагадалось, як недавно тому на годину перед виконанням замислу на Дунечку, він радив Раскольнікову поручити її опіці Разумихіна.

— В самім ділі я, здається, більше щоб подразнити самого себе, отсе тоді говорив, що і відгадав Раскольніков. А все-ж таки шельма сей Раскольніков, богато на собі переносив. Більшим шельмою може стати з часом, коли дур з него вилетить, а тепер надто вже жити йому хочеться. Дотично