тав відкіля небудь з кафе-шантана і мав вже по дорозі історію. А цікаве тільки, хто тут заходить і ночує?
Він засвітив свічку і оглядів кімнатку докладнійше. Се була кліточка так вельми маленька, що майже аж за низька для Свидригайлова, з одним вікном; постіль дуже негарна, простий мальований стіл і крісло занимали трохи не цілий простір. Стіни були начеб збиті з дощок з обдертими обоями, до того вже запорошеними і зношеними, що жовту їх краску відгадати ще було можна, але рисунку вже не можна було розпізнати ніякого. Одна часть стіни і стелі була скісна, як звичайно в мансардах, тільки туди ішли сходи.
Свидригайлов поставив свічку, сів на ліжко і задумався. Але дивний і безнастанний шепіт, що на часи піднимався майже аж до крику в сусідній кімнаті, звернув наконець його увагу. Сей шепіт не переставав від тої хвилі, як він увійшов. Він став прислухуватися: хтось сварив і трохи не зі сльозами докоряв другому, але чути було тільки оден голос. Свидригайлов встав, заслонив рукою свічку і на стіні зараз блиснула щелинка; він підійшов і став заглядати. В кімнаті трохи більшій від тої, яку він занимав, було двох людей. Оден з них без сурдута, з незвичайно кучерявою головою і з червоним, запаленим лицем, стояв в ораторській позі, розставивши ноги, щоб удержати рівновагу, і, ударяючи себе рукою в груди, патетично докоряв другому за те, що той убогий і що навіть чину не має ніякого, що він витягнув його з болота і що, коли захоче, тоді і може вигнати його, та що все те бачить оден тільки палець Всевишнього. Приятель, котрому діставались ті докори, сидів на кріслі і виглядав як чоловік, що йому страх хочеться чихнути, але котрому се ніяк не удається. Він зрідка, баранячим і мутним поглядом позирав на бесідника, тільки видимо не мав ніякого поняття, про що говорить і ледви навіть чи і слухав його. На столі догорювала свічка, стояла майже порожна фляшка горівки, чарки, хліб, склянки, огірки і начиння до чаю, котрий давно вже був випитий. Оглядівши уважно сю картину, Свидригайлов безучастно відійшов від щелини і сів знову на ліжко.
Обірванець, вернувшися з чаєм і з телятиною, не міг удержатися, щоб не запитати ще раз: „Чи не треба ще чогонебудь?” і почувши ще раз заперечуючу відповідь, віддалився оконечно.
Свидригайлов накинувся на чай, щоби загрітись, і ви-
