найліпше в усім тім, що Феся пересиділа в пекарни, та ще головне: ніяк, ніяк, ніяк не треба говорити нічого отсій Ресліховій, і т. д., і т. д. Пересиділи і нашептались до другої години. Заручена, правда, забралась спати богато скорше, здивована і трохи сумна.
А Свидригайлов тимчасом рівнісенько о півночі переходив через …ків міст в напрямі на Петербурський бік. Дощ перестав і тільки шумів вітер. Він починав дрожати і одну мінуту з якоюсь особливою цікавістю і навіть з питанням поглядів на чорну воду Малої Неви. Тільки зараз йому показалось дуже холодно стояти над водою; він обернувся і пішов на …ий простект. Він ступав по безконечнім …ім проспекті вже дуже довго, майже з пів години, нераз спотикаючись в пітьмі на деревлянім бруку, однакож не переставав з цікавістю відшукувати чогось по правім боці проспекту.
Тут десь там, вже на кінци проспекту, він завважав, переїзджаючи мимо колись там недавно, одну гостинницю, деревляну, але простору, і імя її, скільки йому памяталось, було щось немов би Адріянополь. Він не помилився в своїх замірах: ся гостинниця в такій глуші була такою видною точкою, що можности не було не відшукати її, навіть серед темряви. Се був довжезний, деревляний, почорнілий будинок, в котрім, хоч як було пізно, ще світились світла і знати було деяке оживлення. Він увійшов і від подибаного на коритари обірванця зажадав кімнати. Обірванець, окинувши поглядом Свидригайлова, очуняв і зараз таки завів його в віддалений нумер задушний і тісний, десь там на самім кінці коритаря, в куті, під сходами. Правда, другого не було; всі були заняті. Обірванець глядів питаючо.
— Чай є? — запитав Свидригайлов.
— Се можна, пане.
— Ще що є?
— Телятина, горівка, закуска, пане.
— Принеси телятини і чаю.
— А більше нічого не треба? — запитав навіть в якімсь здивованню обірванець.
— Нічого, нічого!
Обірванець віддалився, зовсім розчарований.
— Гарне, видко, місце, — подумав Свидригайлов. — Як се я не знав! Я також, нічого й казати, виглядаю, мов би вер-
